У лляних костюмів Zagrava окупували виробництво в Херсоні. Як бренд облаштовує побут у Данії

«Що писати в шапці профілю, коли в тебе забрали дім у Херсоні, і тому ти тимчасово створюєш одяг в Данії?» Так тепер звучить опис українського бренду Zagrava на сторінці в інстаграмі. 

Його власниці Марії Дойбан 38 років. Останні три з них жінка витратила на те, аби трансформувати хобі в доволі успішне виробництво лляного одягу. За цей час обсяги виросли з одного до двадцяти виробів на день. 

Після того як російські війська окупували Херсон, бізнес став на паузу. Марії манівцями вдалося вивезти лекала, частину тканини та готового одягу. Евакувація обійшлася в $5000. 

Ось уже місяць, як Zagrava обживається на новому місці — у Данії. Виробництво працює одноосібно, із чергою замовлень на два тижні наперед. Про свій шлях — від домашнього цеху до кімнати в чужій країні через блокпости й кордони, Марія розповідає в AIN.Business.

Немає — зроби сам

У Марії економічна освіта, але до Zagrava вона працювала фотографинею. «Паралельно шила весільні сукні з натурального шовку. Мені не подобалося, який вигляд мали наречені в Херсоні. Вони обирали величезні совкові сукні, і я почала створювати мінімалістичні. Без професійної освіти, курсів — це досі незакритий гештальт. Просто купила машинку і почала шити», — розповідає Марія.

У певний момент жінка усвідомила, що втомилася і хоче змінити напрям діяльності. Ідея Zagrava народилася з власної потреби. Хотілося носити естетичний і зручний одяг вільного крою, але на ринку такого не було. 

«Я вирішила, що працюватиму тільки з льоном. По-перше, це про натуральність і гармонію. По-друге, таке обмеження дозволило підігнати концепцію під можливості та стати нішевим монобрендом», — говорить жінка.

Стартували навесні 2020 року — разом із карантином. У перших партіях були кімоно, сукня та костюм з шортами і сорочкою в різних кольорах. Марія багато працювала над тим, аби донести людям, що їм не треба мати багато одягу та наряджатися для виходу з дому. 

«Стратегія така. Спочатку ви купуєте наш костюм, аби сидіти в ньому вдома. Потім ви можете вийти в ньому на прогулянку з собакою, а потім ви розумієте, що взагалі не хочете його знімати, бо комфортно».

З десяти метрів льону

Марія придбала 10 метрів льону, виконала замовлення і на прибуток закупила удвічі більше тканини. «Однак щоб так починати, треба мати багато додаткових навичок. Наприклад, я сама фотографувала моделей і вела сторінку в інстаграм, адже мала в цьому досвід», — зазначає Марія. Початкова інвестиція у власний бренд склала $1000.

На руку зіграла рекомендація херсонської письменниці Олі Котрус, яка під час карантину підтримувала українські бренди і в соцмережах згадала Zagrava. Так з’явилися замовлення від незнайомців і запустилося сарафанне радіо.

Улітку 2020 року Марія виконувала одне замовлення на день. «Та в червні вже стало зрозуміло, що історія має сенс. Тож я винайняла ще одну швачку і зняла приміщення в історичній частині Херсона. Це була світла майстерня на 30 квадратів — на другому поверсі, з великими вікнами», — пригадує підприємиця. 

Політ нормальний

Майже одразу бренд почав працювати на склад і вийшов на Etsy. Маркетплейс допомагав вирівнювати міжсезоння. Для Zagrava гарячий сезон — з весни до серпня та взимку, у час відпусток. Тоді в цеху працювало п’ять людей, які відшивали по 20 виробів у день. 

Etsy приносив до третини продажів і підтягнув компанію в карантин, коли втратилася частина клієнтів, що подорожувала в теплі краї, зокрема на Балі. «Решта — український ринок. І він просто чудовий! Люди цінують якість. За весь час ми змінювали ціни чотири рази, і жодного це не вплинуло на кількість продажів», — зазначає Марія.

Велика закупка

У переддень повномасштабного вторгнення росіян Zagrava закупилася, як слід, узявши близько 50 рулонів льону по 2,5 тисячі метрів. Також зробила запаси продукції — готувалася до нового сезону. 

З початком війни тканина стала для виробника одним із найбільших викликів. Zagrava працювала з Білоруським льонокомбінатом і мала регулярні поставки. «Із закупкою тканини є свої нюанси. Треба встигнути зробити це вчасно, адже льон розбирають у масштабних обсягах, а мені потрібні невеликі партії. З Білоруським льонокомбінатом, точніше з його представниками в Україні, було комфортно працювати, але з першого дня я припинила це робити. Не хочу будь-яким чином підтримувати війну», — говорить Марія. 

До Чернівців

23 лютого жінка святкувала свій день народження в Португалії. «У Лісабоні мене розбудили новинами про те, що почалося, а в мене вдома двоє дітей. Був шок», — пригадує Марія. 

Херсон — одне з перших міст, куди зайшли російські війська. Уже 3 березня його повністю окупували. Марія повернулася в Україну і вирішила евакуювати виробництво в Чернівці. 

Найцінніше, що треба було забрати, — лекала. «Тканину, нитки, обладнання можна знайти в іншому місці. У Чернівцях я купила найпростішу машинку, промислову праску та фурнітуру. А от лекала ми відпрацьовували протягом трьох років, це скарб», — пояснює Марія.

Одна з працівниць, яка лишилася в Херсоні, заїжджала в майстерню, коли не було комендантської години, пакувала тканину й готові вироби та передавала невеликими посилками. На послуги перевезення Zagrava витратила майже всі гроші, які мала на той момент.

У Чернівцях Марія орендувала будинок, де обладнала окрему кімнату під виробництво. Замовлень було вдосталь. Жінка працювала одна, без команди, і просто не встигала. На певний час довелося навіть прибрати посилання на сайт в інстаграмі. 

«Я зіткнулася з реальним дефіцитом кадрів. Середня зарплата швачки в Чернівцях — 12-15 000 грн, це п’ятиденний робочий день. Такі ж кошти можна отримувати як допомогу за кордоном, ще й з безкоштовним житлом. Через це чимало працівників виїхало за кордон. Десь шість дівчат відписали мені на пропозицію роботи: «Ой ні, я в Німеччині». 

З іншого боку, Марія не могла наважитися орендувати окреме приміщення та найняти людей, адже це відповідальність. В умовах війни вона зросла в рази. «Я візьму людину в Чернівці, а через місяць почнуть летіти ракети, і що мені з нею робити. Я не можу дати працівникам жодних гарантій», — говорить жінка.

Наразі бренд стиснувся до найменш можливого обсягу існування. «Якщо треба порада, як оптимізувати видатки, то Zagrava готова. Є одна я з машинкою», — жартує підприємиця.

Життя кочівників

На заході України вона пропрацювала два місяці, а потім власник не продовжив оренду. «Чесно кажучи, я хотіла би бути супержінкою, але я звичайна мама, і в мене двоє дітей. Коли молодша сказала, що їй набридло життя кочівників, я зрозуміла, що треба переїжджати в місце, де я зможу забезпечити родині сталий спосіб життя хоча б на певний період», — розповідає Марія.

Обрали Данію. «Я багато знаю про цю країну. Вона не так навантажена українцями. До того ж у нашому регіоні всі спілкуються англійською, а в мене достатньо вільний рівень», — каже жінка.

У Данію вона переїхала на початку червня і за кілька днів уже почала працювати. «Може, мене тут вважають божевільною, але я скрізь кажу, що тікала не від бідності. У Херсоні я мала абсолютно все. Пила щоп’ятниці вино з друзями, мала гарну квартиру з гарним дизайном. Шкода багатьох речей, які там залишилися. Я мала класну майстерню. Багато подорожувала й жила чудове життя. Не хочу, аби до мене тут ставилися з якимось жалем. Я звикла заробляти сама», — говорить Марія. 

Єдине, у чому вона просила допомоги, — пошук приміщення. «Данія гарно вибудовує соціальні зв’язки. Данці підтримують тим, що знайомлять тебе з людьми. Запрошують на вечерю і кажуть: «Це Марія, вона вміє шити і шукає майстерню», —  розповідає підприємиця. На запит відгукнулася заможна родина, яка виділила кімнату в одному зі своїх будинків. 

«Я приїхала, а тут такі величезні вікна — одним словом, майстерня мрії. Тканини й машинку я забрала з собою. На митниці на мене дивилися, як на крадійку. Мала тільки ручну поклажу зі своїми речами, решта — обладнання. На кордоні зі Словаччиною працівниця митниці почала закидати, що це промислові обсяги, треба розмитнювати. Я кажу: «Це єдине, що в мене залишилося. Я з Херсона. Хочеш, давай про це поговоримо», — пригадує Марія.

Її пропустили, і як тільки вона написала, що відновлює роботу з Данії, пошив забронювали на два тижні. 

Дві компанії

Зараз Zagrava працює повністю за українським законодавством. Як тільки Марія отримає місцевий податковий номер, відкриє ФОП за кордоном. «Я консультуюся з юристом, аби зробити два підприємства. Одне — на європейський ринок, інше — на український, аби продовжувати сплачувати податки  в Україну та наповнювати нашу банківську систему», — говорить жінка. Наразі 90% замовлень вона отримує з України.

Привезеної із собою тканини вистачило на кілька тижнів. Нині Марія шукає європейську тканину, але це не так просто. Закупки треба робити взимку, знайти щось на фабриках посеред сезону неможливо. Єдиний варіант — стокові дизайнерські тканини, коли ти можеш купити рулон чи два одного кольору.

Усе це впливає на ціни. «По-перше, ми втратили третину вартості гривні, тому я підвищила прайс на 30%. Підганяла його під курс валют, а не під життя в Данії, бо люди не мають оплачувати моє бажання жити в іншій країні», — пояснює Марія. 

«Чи я повернуся? Зараз я не маю сміливості самій собі відповісти на це питання. Життя — це те, що відбувається тут і зараз. Якщо ситуація нормалізується, буду думати про повернення. Поки ж намагаюся не жити минулим і знаходжу порятунок у роботі», — підсумовує підприємиця.