Як українець відкрив ретрит-центр у Грузії та окупив його за ковідний рік – історія Gomarduli Zen Garden

Якщо рухатися від Батумі на схід, то за 2 години можна потрапити в аджарське містечко Гомардулі. Євген Вовк каже, що вайбом воно дуже нагадує Україну: «Дивишся на ландшафт – це просто Карпатські Бескиди в районі Славського». Минулого літа Євген відкрив там перший у Грузії ретрит-центр. Площею майже на 13 га.

У Gomarduli Zen Garden можна зустріти німців, французів, американців, ізраїльтян, рідше – грузинів, українців, білорусів і росіян. Вони приїжджають на місяць-три, щоб снідати веганськими сирниками зі смузі, ходити на чайні церемонії, йогувати, займатися контактною імпровізацією, а головне – врятуватися від вигорання і побути сам на сам. 

До того як Євген потрапив у Грузію, він уже десяток років вивчав чай і танцював імпровізацію по фестивалях, а ще об’їхав 20 країн за 10 місяців – від Гренландії до Китаю. Увесь цей час на місці центру пустувала занедбана гірськолижна база. Територія в’язла в боргах перед державою і була для власників «дохлим пасивом у законсервованому стані». 

Євген Вовк розібрався з документами й законом, зробив ремонт, привіз сюди своє ком’юніті. Gomarduli Zen Garden «зацвів» і за ковідний 2020 рік вийшов у плюс. Як йому це вдалося? Підприємець просвітив AIN.Business в питаннях дзену і бізнесу. Розповідаємо, як працює ретрит-центр і що то за дивина така – контактна імпровізація.

Хто такий Євген Вовк

Зараз Євгену 39. Він народився в Києві, виріс у Черкасах і має дві вищі освіти – в юриспруденції та звукорежисурі. Чоловік каже, що пізнав два боки життя, бо у 80-х родина Вовків мала успішний бізнес, але в 1998 втратила його через фінансову кризу. 

А втім, у біографію Євгена вмістилося б не те що два боки, а десять повноцінних життів – така вона строката. 

• У 18 хлопець займається рекламою на повітряних кулях у Москві, має в колекції надувний ролс-ройс. 
• Наступні 10 років професійно грає на бас-гітарі, пише електронну музику в домашній студії. 
• Далі працює звукорежисером у «Так Треба Продакшн» – одній із найбільших студій озвучки в Україні.

Езотерика, буддизм, джаз

У 2008 Євген одружується, купує будинок під Богуславом і переїжджає в село. «Я змінив спосіб життя і почав робити чайні церемонії на фестивалях. Це виїзна штука, тобто живеш у селі і раз на місяць їдеш кудись на 4 дні на балаган», – згадує він. Чаєм Євген захопився ще в юності. 

«Я зустрічався з дівчиною, її мама викладала в моїй школі. У них вдома була езотерика, буддизм, джаз – щось таке, до чого мені завжди лежало серце. Колись мама дістала нам шматок чорного чаю і запевнила, що його можна заварити 25 разів. Я сказав: «Ану давайте». 

Згодом чоловік пройшов школу в київському Чайному клубі, робив чайні карти для готелів та ресторанів, об’їздив увесь чайний Китай. 

Узимку 2011 Євген був у Гоа. «Там я раптово побачив перший контактний джем (jam – сесія танцювальної імпровізації). У мене в житті було дві штуки, які зустрічаєш отак [клацає пальцями]: це кайтсерфінг і контактна імпровізація. Тоді вона мене дуже вразила, я знайшов групи в Україні». 

Щось, аби не з’їхати з глузду

Нова сторінка – 2014. Євген волонтерив у психологічній службі на Майдані, працював журналістом-фіксером у Криму, фотографував на Донбасі. Є публікації в The New York Times і французькому Le Monde. Потім чоловік став кризовим менеджером в Amnesty International – міжнародній організації, яка розслідує військові злочини. 

«Ця робота резонувала зі мною, але наближувала до вигорання. Два тижні на місяць я проводив у небезпеці, за лінією фронту. Мені треба було щось, аби не з’їхати з глузду», – розповідає Євген. 

«Щось» він знайшов у контактній імпровізації. На перший фестиваль свідомо поїхав у 2015. «Я вже трохи був у тусовці. Сидів у донецькому окопі, побачив оголошення у фейсбуці і бігом туди записався. Це було символічно», – згадує Євген. 

Йому пропонували продовжити кар’єру в Amnesty, їздити в Афганістан і Чад, але чоловік відчув, що досить. Відтоді Євген повністю переключився на організацію воркшопів і фестивалів з контактної імпровізації. Тим паче був досвід – колись він робив «Свято грибів» у Ворохті на 12 000 людей, яке багато-хто пам’ятає й досі. 

Нові мови, нові люди, нові смаки, нові очі

Так Євген «виріс» до викладання та міжнародних фестивалів в Італії, Ізраїлі, Швеції тощо. «Якщо ти робиш плюс-мінус один проєкт на рік із бюджетом у кількадесят тисяч, то можеш жити на ці гроші й мандрувати. На проєктній роботі ти мислиш на рік уперед», – пояснює підприємець. 

Тож у 2017 Євген подався в тривалу мандрівку – 20 країн за 10 місяців: «Нові мови, нові люди, нові смаки, нові очі. І враження, що географія твоїх переміщень робить тебе більшим». 

Що за контактна імпровізація

Як пояснює Євген, контактна імпровізація – це коли люди збираються разом і танцюють. Танець будується навколо спільної точки контакту між партнерами. Часом він нагадує акробатику. «Партнери імпровізують, падають у цю точку контакту і намагаються якось організувати тіло, щоб не вбитися самому й не вбити нікого навколо». 

КІ сприймають як лабораторію життя в цілому. Людина помічає патерни на рівні тіла і проводить паралель з поведінкою в побуті. 

«Наприклад, у танці я помічаю, що мені хочеться захоплювати людей, якось обмежувати їх рух. Або я боюся падати спиною. Падаю раз, другий – і вже не страшно. Людина коригує тілесні патерни та помічає, що життя також трансформується», – розповідає Євген. 

Він каже, що це не масова штука. Практика молода, зародилася в 1970-х в Америці. Два найбільші фестивалі контактної імпровізації проходять у Фрайбурзі (Німеччина) та Ізраїлі, збирають десь по 300+ людей. 

Місце не те щоб дике – свіже

У 2018 Євген побував у Грузії. Сподобалося так, що переїхав туди жити: «У мене була ідея фестивалю контактної імпровізації у форматі silent – у повній тиші. Люди протягом тижня не промовляють жодного слова, експериментуючи з невербальною комунікацією. Фішка в тому, що вираження й сприйняття перебувають у зворотній залежності. Якщо людина вимикає спосіб виражати, то в неї зростає здатність сприймати», – пояснює чоловік. 

Фестиваль традиційно проходить восени. У 2018 його провели поблизу моря в Урекі. Формат спрацював на 100%, слава про подію рознеслася світом. Та місце навіть у несезон було занадто шумним. У пошуках локації на 2019 Євген їздив і на північ за Гудаурі, і на захід у Рачу, і в Кахетію: «У червні я зрозумів, що в мене 60 передплачених реєстрацій зі 100, а місця ще немає». 

Зрештою, чоловік приїхав у Гомардулі: «Це місце не те щоб дике, але якесь свіже, не заїжджене туристами, схоже на Україну кольорами й лініями». Євген орендував гірськолижну базу, яку побудували 10 років тому. Вона пропрацювала рік – і проєкт застряг. «Тут нічого не відбувалося. Хіба випадково одне весілля на рік чи дитячий табір. Я зробив відкритий майданчик під тентом на 300 кв. м, бо для КІ треба багато місця. І восени ми провели тут фестиваль». 

Бюджет склав кількадесят тисяч євро. Приїхала сотня людей із 40 країн. «Вони пішли в глибокий процес, провели тиждень у контакті, але без слів. Було продовження в Тбілісі. Мені пощастило домовитися, щоб ми танцювали в MOMA (Музеї сучасного мистецтва)», – згадує Євген. 

Опісля власники бази запропонували серйозно зайнятися територією в Гомардулі.

«Договір такий: прибуток ділимо 50/50, але перші 2 роки я вкладаю їхню частину в ремонт і розвиток. Ну насправді, вкладаю все, – усміхається підприємець. – З тих пір я вибудовую модель, значно ширшу за фестиваль контактної імпровізації. Це колівінг, коворкінг плюс культурний центр». 

Запустилися влітку

Площа центру займає 12,8 га. «Коли ми приїхали, не було ні гарячої води, ні дерев’яної підлоги – хоча сама база гарно збудована», – згадує Євген. 

Тут 5 двоповерхових котеджів по 200 квадратів. На другому поверсі облаштували одно- та двомісні кімнати, на першому – public space з великими вікнами та каміном. Є головна будівля на 600 кв. метрів. Там чоловік зробив зал для йоги та ресторан. Зараз центр розрахований на 40 постійних резидентів. Також Євген добудовує хостел на 12 місць для drop-ins – тих, хто приїжджатиме на окремі воркшопи не більше, аніж на тиждень.

Назвали центр Zen Garden, адже поблизу гори схилами утворюють літеру Z. «У діда в Черкасах був розкішний виноградник і трояндовий сад. Хочеться сад, тому й Garden», – пояснює підприємець. 

15 червня 2020 Gomarduli Zen Garden офіційно відкрився. 

І пережили тут зиму

Восени 2020 фестиваль не відбувся через карантин: кордони були закриті як зовні, так і зсередини. Тут гостювали переважно грузини. 

«Перший рік треба було виживати економічно, але ми все одно не брали будь-кого. Я відмовляв третині охочих, бо в нас немає алкоголю й м’яса. Часом люди хотіли зняти котедж на 2 тижні, відпочити з пивком. Я, згнітивши серце, дивлюся на платіжки за електрику, але кажу: «Ну вибачайте». Це дозволило нам зберегти концепцію і втримати ядро», – розповідає підприємець.

Минулої зими модель колівінгу підтвердила життєспроможність. «У нас гостювало 70 людей з 15 країн, ми пережили тут зиму. Я зрозумів, що людям це потрібно. Вони хочуть ексклюзивне середовище, де можна віддалено працювати, шукати натхнення, зустрічати людей інших професій і цікаво проводити час. Місце, де про них дбатимуть, але ні до чого не змушуватимуть», – говорить чоловік.

Як жити в ретрит-центрі – інструкція

Хто?

Постійно тут проживає зо три десятки резидентів. Це люди 25-40 років. Айтішники, перформери-танцівники, молоді підприємці, інстаграм-йоги, люди з NGO, дипломати, фотографи, художники – переважно креативна спільнота. За весь час в гардені побувало 800 людей, 10 котів та один пес.

«Я сказав би, що сюди приїжджають nomads – сучасні кочівники, здебільшого цифрові. Вони можуть дозволити собі працювати віддалено або не працювати взагалі», – каже Євген. 

Що?

Розклад такий. З 8 до 9 йога. Коли в Євгена є настрій, він проводить групове заняття з тай-цзи або цигун (китайська гімнастика). 

«З 9 до 10 сніданок – найважливіша їжа дня: гранола, смузі, фрукти, сухофрукти, горіхи. Є сирники, усілякі панкейки. Самі печемо хліб на заквасці, пробуємо безглютенові рецепти. Окремо подаємо яйця». 

Об 11 перший клас – контактна імпровізація, або contemporary dance, або bodywork. Потім обід: суп, салат і кілька різних хумусів. Другий клас – більш пасивний, наприклад, медитація або масаж. 

На вечерю подають теплу страву. «За відсутності м’яса готуємо сою, сейтан, гриби. До речі, останні – рідкість у Грузії. Тут не прийнято їх їсти. Я знайшов джерело трюфелю тут, замовляю білі гриби з Карпат». Після вечері резиденти переглядають кіно, влаштовують джем або проводять вечірки.

Як?

«Люди долучаються за власним бажанням. Розклад не обов’язковий. Людина може робити що завгодно – бути в кімнаті, читати книжку, працювати в ноуті, гуляти надворі. При цьому вона знає: завжди є, чим себе зайняти», – пояснює Євген. 

У центрі живуть 3 постійні викладачі, щомісяця приїжджають запрошені тічери. Також є відкриті слоти, щоб гості могли провести свій майстер-клас чи лекцію.

«У ресторані в нас міжнародний ф’южн і здорове харчування. Спеції і чаї я збираю по світу. Усе, що можна купити в селі, беремо там, аби підтримати людей. Тут класна молочка, але багато європейців – чисті вегани. Зараз раціон веганський, а різні guilty pleasures подаємо окремо. Можливо, розробимо меню з м’ясом і рибою на замовлення», – розповідає підприємець. 

Як заробляти на ретрит-центрі

За пів року Євген викупив місце з боргів. «Люди платять за те, щоб тут бути. Із цієї суми покриваємо всі витрати. Наразі це основний заробіток», – говорить підприємець. 

Місяць у ретрит-центрі коштує резиденту 900 євро за двомісну кімнату або 1250 євро за одномісну. Тижневий ретрит – близько 300 євро. Сюди входить програма, харчування та проживання. 

«Я рекламуюся у фейсбуці та інстаграмі, плюс розсилки, але більшість клієнтів приходить через сарафанне радіо. Коли все починалося як фестиваль контактної імпровізації, я вже мав купу контактів і нетворку, а тепер переніс їх на грузинський ґрунт», – розповідає Євген. 

Спіймати дзен у бізнесі

Євген будує роботу на принципах кайдзен – японської філософії, в основі якої стандартизація та безперервне самовдосконалення. «Якщо щось пішло не так, значить, що там не було стандарту або його не дотримувалися», – переконаний підприємець. 

У команді Zen Garden працює дизайнерка з Туреччини, з комунікаціями допомагає дівчина з України. Євген відповідає за маркетинг і продажі: «Тут ще й ремонт, і про візію думати треба. Трохи забагато на одного, тому шукаю маркетолога, сейлза і людину, що відповідатиме за фінанси».

Як виявилося, класну покоївку знайти важче за менеджера. «Але ми знайшли. Ще в нас є двоє адміністраторів та троє чоловіків на господарстві, які то дров нарубають, то лампу підкрутять». 

Євген мотивує людей можливостями додаткового заробітку поза зарплатнею. «Наприклад, наша покоївка відповідає за прання, але люди доплачують їй за сушку і прасування. Думаю, вона собі подвійну зарплатню має», – розповідає чоловік. 

Модель ретрит-центру вибудовують так, аби люди жили тут довго. «Поки ще можна приїхати на кілька днів-тиждень. Щоб резиденти залишалися на місяць, три і пів року, ми робимо для них смачну знижку. Загалом створюємо простір, куди не залітають випадкові люди, які не резонують із середовищем». 

Зробити зразкове чайне господарство

Біологічно запах визначає наші емоції. Людина п’є благородний чай, у присутності майстра вчиться розпізнавати все тонші відтінки аромату – і таким чином розвиває свою емоційну культуру. «Потім починаєш зустрічати іншу музику, книжки, стосунки – переходиш на новий рівень життя. Так це працює в традиційній китайській чайній церемонії», – пояснює Євген.

За аналогією чоловік розробив просту чайну bodymind-медитацію. Мета – досягнути зв’язку з усіма органами чуття: зір, слух, дотик, смак, нюх, відчуття часу і пропріоцепція (положення тіла в просторі – наприклад, коли ви відчуваєте, наскільки у вас широкі плечі або як ви стоїте – догори дригом чи рівно). Під час практики Євген дає людям вказівки, куди спрямувати увагу. 

Медитація вчить відчувати власну фізичну вагу – не соціальну чи професійну. Далі з тілесного рівня навичка переходить на всі спектри екзистенції. Людина з відчуттям власної ваги може розрахувати свої сили та захистити кордони, щоб уникнути емоційного вигорання. Так працюють чайні церемонії в Gomarduli Zen Garden.

Зараз Євген пише грант, щоб наступного року посадити тут чайну плантацію. «У Грузії вирощували чай, його висадив китаєць 100 років тому. Бренд був відомий у 80-х у СРСР. Потім люди переключилися на тютюн, усе занепало. А в мене майже 13 га і великий досвід», – розповідає підприємець. У Євгена навіть є доля в китайському кооперативі з виробництва чаю.

«План такий, щоб пересадити старі кущі, яким по 80-90 років. Це дуже дорого, але я хочу привезти тайванського технолога і зробити зразкове чайне господарство. Принаймні невеликий чайний сад буде символічною деталлю, бо чай росте тільки в хорошому місці. Плюс плантація спрямує сюди додатковий потік людей». 

Чи «розцвіте» Zen Garden в Україні

Євген мріє відкривати гардени по всьому світу. «Хотілося б в Україні – є мальовничі місця в районі Трахтемирова на Черкащині. Часто їздив туди в дитинстві. На мапах Речі Посполитої це була сіра зона, куди тікали козаки. Люди там завжди жили на волі», – говорить Євген. 

Крім того, наступного року команда планує запустити власну платформу з онлайн-курсами. «Хочемо стати постачальником контенту, який допоможе сучасній людині жити наповненим хорошим життям, не зазіхаючи при цьому на її ідентичність – не роблячи з неї буддиста, крішнаїта, адепта того-сього».  

---

Питаю:

• Навіщо людині приїжджати в Gomarduli Zen Garden?
• Щоб здобути натхнення, зустріти людей, збагатити підхід до життя, – відповідає Євген.