Колобок Бо. Як подружжя за рік виростило бізнес з продажу онігірі

Онігірі — дуже популярна страва в Японії. Це невеличкі сендвічі, які складаються з рису із начинкою всередині. Начинка може бути будь-якою, а сам сендвіч загортається у лист норі. Онігірі також користуються популярністю в США та Європі, але є доволі непритаманною стравою для України.

Подружжя Лілії Абдулкадер та Дмитра Оселедця захопилося виробництвом незвичних сендвічів рік тому, а зараз поставляє їх у понад 30 закладів. Їхній сімейний бізнес «Колобок Бо» росте та вже приносить стабільний дохід щонайменше в $1 000 на місяць.

AIN.Business розповідає історію Лілії та Дмитра від перших «колобків» на кухні до налагодженого виробництва.

Народження ідеї «Колобок Бо»

До минулого року Лілія працювала стюардесою. В азійських країнах її колеги часто брали собі на перекус загадкові «трикутнички» із місцевих Seven-Eleven.

«Зазвичай зі своїх подорожей я привозила як сувеніри якісь локальні продукти. Років п’ять тому я привезла ці трикутнички — онігірі. Дімі вони дуже сподобалися і він загорівся ідеєю почати робити такі самостійно. Довгий час воно й залишалося ідеєю, але потім я пішла в декрет, з’явилося трохи часу і ми таки взялися за неї», — згадує Лілія.

Дмитро — професійний спортсмен, плавець та тренер з плавання. 2016 року брав участь в Олімпійських Іграх у Ріо в складі збірної України. 

Ані в нього, ані в Лілії не було жодного досвіду роботи в кулінарії. Але це не завадило їм розпочати розробку прототипів. Звісно ж, усе відбувалося прямо вдома на кухні.

«Ми читали статті, дивилися ютуб, вивчали хто і як це робить. Найважче було досягти правильної консистенції рису. Ми придбали мультиварку, згодом рисоварку. Постійно експериментували, пробували, просили пробувати родичів і друзів. Але врешті дійшли нашого рецепту і тепер у нас є чітка технологічна карта», — каже Лілія. 

Працювати почали в березні 2020, саме на початку карантину. Бізнес запускали разом із партнеркою, але згодом вона перестала брати участь в роботі компанії. Перший час готували ночами, а наступного ранку розвозили замовлення. Дмитро має групу по плаванню о 5:30 ранку. Після заняття він розвозив онігірі.

«Це все не так просто. Спочатку треба зробити три заготовки. Потім приготувати рис. Усе це має бути певної температури. Потім підготувати упаковки. Потім все зліпити й одразу запакувати, щоб рис не обвітрився. Потім розфасувати по судочках для кожного окремого покупця», — розповідає Дмитро. 

Назва народилася як суміш японської термінології та любові до аніме. 

«Колобок — бо саме так їх називають у Японії. Там місцеві ґаздині готують їх будь-якої форми із того, що залишилося в холодильнику. А Бо — на честь персонажа з «Віднесених привидами» Хаяо Міядзакі, який обожнював їсти онігірі», — пояснює Лілія.

Хрусткі норі

Термін придатності онігірі «Колобок Бо» — три доби. При цьому головною особливістю саме їхніх сендвічів стали водорості норі, які залишаються хрусткими увесь цей час. Таких норі в Україні знайти не вдалося, тому їх доводиться купувати з-за кордону.

«Певне першими, хто почав масово робити онігірі, була мережа Meiwei. Ми на початку спеціально ходили до них і пробували, але, якщо чесно, наші мені подобаються більше», — каже Дмитро.

Ще одна особливість — специфічне пакування, яке дозволяє зручно розпакувати сендвіч і одразу його з’їсти. В Україні ніхто не захотів робити таке складне пакування, тож його доводиться замовляти з Китаю.

З точки зору собівартості найдорожчою є начинка — особливо лосось. Потім іде пакування разом із наклейкою. Потім — рис. 

«Ми використовуємо американський рис. Ми перепробували і український, і корейський, але цей підійшов найкраще», — розповідає Дмитро.

Виявилося, що великий попит на такий тип перекусу мають, зокрема ті, хто куштували онігірі в Азії, та балерини. Перших приваблює зручне пакування, яке дозволяє їсти на ходу та не боятися заляпатися. А других — здоровий формат такого сендвічу, який не містить хлібу. Також часто «колобки» замовляються для дітей, яким пакують онігірі в школу. 

Від 500 колобків до 3 000

«У травні минулого року ми заходили в інстаграм, робили пошук по кав’ярням і просто обдзвонювали всіх поспіль пропонуючи наші “колобки”. Ми в це не вклали жодної копійки, але вклали багато сил», — згадує Дмитро.

Стартовий капітал склав 20 000 грн. Вони пішли на закупівлю рисоварки, кухонного інвентарю та пакування для онігірі. 

У перші місяці робили до 500 сендвічів на місяць, які замовляли три кав’ярні. Замовляли не багато, бо слідкували за реакцією гостей і попитом на незвичний товар. Найпершими клієнтами стали Luch Coffee, «Спільнота Кави» та «Ладушки Кофе». 

Інвестиції вдалося відбити у перші ж два місяці. Зараз у «Колобка Бо» від 25 до 30 корпоративних клієнтів. найбільшим залишається Luch Coffee. Також онігірі продають у коворкінгу Kooperativ (де автор цього тексту їх і побачив уперше — прим.ред.).

Зараз подружжя орендує цех для заготовок, у якому працює три людини. Виробництво «колобків» поставлене на потік. Компанія готує від двох до трьох тисяч онігірі на місяць. Це і корпоративні продажі, і роздрібні.

Головним маркетинговим каналом для компанії став інстаграм. Звідти приходять клієнти та там найзручніше вести комунікацію. Також певний час співпрацювали із мережею АЗС Glusco, доки та не припинила свою роботу. 

«Нам трохи дивно, що ми часто стикаємося з упередженістю стосовно нашої продукції. Ми спілкувалися із великою мережею АЗС, і вони з величезним скепсисом оглядали онігірі, а потім сказали, що в них добре продаються тільки хот-доги й бургери. Зі схожим ставленням стикалися в певних кав’ярнях. Хоча ми пропонуємо їм вигідні умови, коли від них взагалі нічого не вимагається», — дивується Дмитро.

У майбутньому планують співпрацю з ще більшою кількістю клієнтів, але поки не прагнуть заходити в супермаркети. Дмитро та Лілія розповідають, що це дуже важко з комерційної точки зору — за все доводиться платити.

Підприємці планують розширювати кількість страв, але дуже поступово. Ріст попиту же не в останню чергу залежить від росту популярності японської кухні в Україні загалом. 

Зараз «Колобок Бо» приносить подружжю приблизно $1000 на місяць. Дмитро встигає займатися проєктом у час між ранковим та вечірнім тренуванням. Лілія бачить онігірі як потенційно великий сімейний бізнес і свою основну діяльність.