«У Каховці залишилося три верстати та 70% вовни»: як працює виробництво килимів Vandra Rugs

Українське виробництво шерстяних килимів Vandra Rugs експортує товари в ЄС з 2007 року. До лютого 2022-го компанія щомісячно відвантажувала замовникам в середньому 500 кв м килимів, середня ціна яких 400-500 євро за метр. Протягом 9 місяців війни замовлення не скорочувалися, але виробництву вдається виробляти вдвоє менше килимів. 

Про те, як компанії вдалося релокувати виробництво з окупованого Херсона до Івано-Франківської області та організувати там роботу розповіла власниця підприємства Лариса Боден журналістам Forbes. AIN.Business переповідає.

Історія створення

Лариса Боден – співзасновниця компанії Vandra Rugs. ЇЇ партнерами є швейцарки – Сіа Аттлінг та Марія Вадденберг Улссон, з якими Лариса познайомилася на сімейному святі в Швеції. Ті хотіли виготовляти коври і продавати їх на скандинавському ринку, а виробництво вирішили будувати в Україні через недорогу робочу силу.

Спочатку виробництво мало два верстати, на яких ткали килими п’ять працівниць, попередньо пройшовши пʼятимісячне навчання у Швеції. На зовнішньому ринку товар просували партнери: зустрічалися з дизайнерами та архітекторами, їздили на виставки. Українка розвивала виробництво. Щоб вийти на високий європейський рівень, використовували лише вовну, яка пройшла спеціальне тестування на міцність. 

До лютого 2022 року у Vandra Rugs працювало близько 30 людей. А їхніми покупцями зазвичай були готелі, банки, страхові компанії зі Швеції, Швейцарії, Німеччини та інших країн ЄС. Одним з визначних клієнтів стала норвезька королівська родина, яка приняла три сім’ї працівників компанії під час окупації Каховки.

Початок війни та переїзд

Після початку повномасштабного вторгнення рф, робота у Vandra Rugs зупинилася лише на тиждень. Згодом 11 працівниць з дітьми виїхали до Норвегії, Швеції та Польщі, 7 ткаль досі залишаються в Херсоні.

Вранці, 24 лютого, з Каховки мав виїхати вантаж килимів на суму близько 30 000 євро. Проте, в перший день російські війська окупували Каховку і вивезти товар виявилося неможливо. Його ховали у домівках працівників. Згодом один з них зміг вивезти килими та частину обладнання з окупованого міста.

Частина обладнання – девʼять верстатів та килими, у десятитонній вантажівці їхали до нового місця підприємства майже два тижні і перетнули 15 блокпостів. Щоб вивезти інше обладнання, власниця знайшла перевізників, які продають місця у своїх машинах. Вони брали $2,5 за один кілограм матеріалу. Лариса ділиться, що це виявилося найскладнішим завданням, «тому компанія забрала не все, що має, а тільки те, що потрібно під конкретне замовлення. Те, чого не вистачає дозамовляють у постачальників». 

У Косів Vandra Rugs переїхало 10 червня. Як пояснює Лариса, зупинитися в прикарпатті, бо місцева влада пішла назустріч: запропонували двоповерхове приміщення й швидко оформлювали адміністративні дозволи компанії. Мер Косова пояснює, що «в місті мало середнього бізнесу і підприємств, тому кожне для них – важливе», адже сплачує податки та створює додаткові робочі місця. 

На новому місці підприємство запустилось за десять днів. Додатково найняли 12 місцевих працівниць. 

«Щоб швидко набрати команду, на роботу вирішили брати навіть тих, хто ніколи не ткав коври. Це були перекарі, кухарі, продавці на базарі і навіть ті, хто їздив на заробітки до Польщі», – ділиться власниця і додає, що планує запустити спільну програму навчання спеціалістів в інституті на сучасних верстатах. 

Покупці компанії під час війни не тільки продовжували робити замовлення на килими, а й передплачували їх завчасно. Отримані 19 000 євро з передплати власниця інвестувала у великий семиметровий верстат, на якому можна виробляти килими, ширина яких шість метрів.

Проте віддавати замовлення тепер не вдається так швидко, як до війни: замість 69 днів, його віддають за 200. У Косові щомісяця випускають близько 250 кв. м. коврів, бо більшість працівниць опановують ткацтво. А це на половину менше місячної довоєнної норми. 

«Ми отримали замовлення літом, які потрібно було відправити в серпні чи вересні, але тільки починаємо над ними роботу», – розповідає Лариса.

Плани

В кінці липня 2022-го Лариса Боден подала грантову заявку в USAID, щоб залучити 1,2 млн грн на придбання додаткового верстату та дизель-генератора. Виробництво кілька разів мало проблему з електроенергією, через що повністю зупинялося виробництво коврів.

«Крім того, якщо вийде закупити верстати за грантові гроші, може найняти ще мінімум чотирьох або навіть і шістьох працівників», – ділиться власниця.

Крім USAID компанія подала ще дві заявки на грантові програми в Україні на купівлю обладнання. Хоча одну з них відхилили, Лариса не засмучується. Адже, як каже підприємниця, «найскладнішу справу вже виконала: вивезла компанію з російської окупації».