«Бути найкращим — дурне прагнення»: уривок з книжки «Нескінченна гра. Гнучкість як суперсила в епоху змін»

У видавництві Vivat вийшла друком книжка «Нескінченна гра. Гнучкість як суперсила в епоху змін» Саймона Сінека. У ній автор описує бізнес, політику й навіть саме життя як гру. Такі ігри він називає вічними: їх не можна ні виграти, ні програти. Вони складніші за футбол чи шахи, бо ти постійно в динаміці, тут немає стабільності та відпочинку. Книжка для тих, хто хоче мати глобальне бачення, мислить мірками цілих поколінь та вважає себе візіонером.

AIN.Business наводить уривок з 9 розділу «Нескінченна гра. Гнучкість як суперсила в епоху змін».

Гідний суперник

Щоразу, коли тільки я чув його ім’я, мені ставало некомфортно. Я слухав, як хтось співає йому дифірамби — і хвиля заздрості накривала мене з головою. Знаю, що він добра й приємна людина. Я дуже поважаю його роботу, і він завжди був люб’язний зі мною, коли ми зустрічались у професійному середовищі. Ми займаємося тією самою справою — пишемо книжки та розповідаємо про свої погляди на життя. Хоча є багато інших людей, хто захоплений подібним, я чомусь був одержимий ним.

Я хотів перевершити його. Регулярно переглядав наші рейтинги в інтернеті, перевіряв, як продаються мої книжки, і порівнював з його результатами. Із жодними іншими. Тільки з його. Якщо мої праці опинялися на вищих позиціях, я посміхався й відчував свою вищість. Якщо лідирував він, супився й дратувався. Він був моїм головним конкурентом, і я жадав перемогти.

А потім дещо сталося. Нас запросили разом виступити на тому самому заході.

Хоча ми раніше вже перетиналися на різних подіях, саме тоді вперше мали буквально зіткнутися лобами. Раніше я виступав, наприклад, у перший день конференції, а він — у другий. Однак цього разу ми мали перебувати на сцені одночасно, сидячи поруч для спільного інтерв’ю. Інтерв’юер вважав, що було б «весело», якби ми познайомились. Я взяв слово першим.

Я подивився на нього, огледів публіку, озирнувся знов на нього й сказав: 

«Ви завжди змушуєте мене почуватися неймовірно невпевненим у собі, бо всі ваші сильні сторони — це всі мої слабкості. У вас дуже добре виходить робити те, що мені дається вкрай важко». 

Публіка засміялася. Він подивився на мене й відповів: «Ця невпевненість взаємна». І він указав на деякі з моїх сильних сторін, відзначивши, що хотів би вдосконалитися в цих сферах.

За мить я зрозумів, чому так одержимо сприймав його як суперника. Те, яким він поставав у моїх очах, не мало нічого спільного з реальністю. Річ була в мені. Коли його ім’я спливло в ЗМІ, воно нагадало мені про сфери, за які я боровся. Замість спрямувати енергію на самовдосконалення — подолати свої слабкі місця або зміцнити сильні — було простіше зосередитися на тому, щоб перемогти когось. Ось як працює конкуренція, чи не так?

Це прагнення до перемоги. Проблема полягала в тому, що всі показники того, хто був попереду, й того, хто плентався позаду, були довільними, і я сам визначив параметри для порівняння. До того ж не було фінішу, тому я намагався взяти участь у перегонах без переможця. Я красиво попався на класичний гачок обмеженого мислення. Правда в тому, що, хоча ми робимо фактично одну справу, він не мій конкурент — він мій суперник. Мій справді Гідний Суперник.

Кожному, хто був глядачем або учасником будь-яких ігор і спортивних подій, знайоме поняття скінченного змагання, коли один гравець або команда перемагають інших, щоб здобути титул або приз. Дійсно, у більшості з нас це настільки вкоренилося у свідомості, що ми автоматично займаємо позицію «ми проти них» щоразу, коли в полі зору опиняються інші гравці, незалежно від характеру гри. Однак, якщо ми беремо участь у Нескінченній Грі, нам доведеться перестати сприймати інших гравців як конкурентів, яких потрібно перемогти, і почати думати про них як про Гідних Суперників, які можуть допомогти нам удосконалитися.

Гідний Суперник — це ще один учасник гри, гідний порівняння. Гідними Суперниками можуть бути гравці як у нашій галузі, так і поза нею. Вони можуть бути нашими заклятими ворогами, а іноді — партнерами чи колегами. Байдуже навіть, грають вони з обмеженим чи необмеженим мисленням, поки ми граємо з необмеженим. Нас не обходить, хто вони й де ми перетинаємося; справді важливо, що вони роблять щось (або багато чого) так само або й краще за нас.

Вони можуть пропонувати кращий продукт, заслужити більшу лояльність споживачів, бути ефективнішими лідерами або діяти з чіткішим розумінням мети, ніж ми. Нам не потрібно захоплюватися всім, що їх стосується, погоджуватися з ними чи навіть симпатизувати їм. Ми просто визнаємо, що вони мають сильні сторони та здібності й ми могли б чогось у них навчитися.

Ми самі вибираємо Гідних Суперників, і було б розумно вибирати їх продумано. Немає сенсу в тому, щоб вибирати в Гідні Суперники гравців, яких ми постійно вибиваємо з поля, просто щоб посмакувати перевагу. Така поведінка мало що дасть чи й узагалі не сприятиме нашому зростанню. Водночас це не обов’язково повинні бути найсильніші гравці чи «старожили» гри. Ми обираємо когось своїми Гідними Суперниками тому, що в них є щось, що змушує нас побачити власні слабкі місця й підштовхує постійно вдосконалюватися… І це дуже важливо, якщо ми хочемо бути достатньо сильними, щоб залишатись у грі.

Із середини 1970-х до 1980-х років Крістін Марі ЕвертЛлойд та Мартіна Навратілова — дві провідні тенісистки. Хоча вони були конкурентками, коли зустрічалися на корті, і кожна з них прагнула перемагати, саме повага, яку вони мали одна до одної, допомогла їм обом стати кращими спортсменками. 

«Я ціную те, що вона зробила для мене як суперниця, щоб покращити мою гру, — відзначила якось Ллойд, з любов’ю говорячи про Навратілову. — І я думаю, що вона оцінила те, що я зробила для неї». 

Наприклад, через Навратілову Еверт була змушена змінити тактику. Вона більше не могла розраховувати на гру на базовій лінії. Їй довелося навчитися бути більш агресивною гравчинею. Це те, що робить для нас Гідний Суперник. Він мотивує нас так, як мало хто зможе. Навіть тренер. А у випадку з Еверт та Навратіловою це покращило їхню техніку гри та зробило внесок у розвиток тенісу загалом.

Вплив цього незначного зсуву в сприйнятті може суттєво позначитися на тому, як ми ухвалюємо рішення та визначаємо пріоритети. Традиційна конкуренція змушує нас зайняти позицію перемоги, а Гідний Суперник надихає на вдосконалення. І якщо конкуренція фокусує нашу увагу на результаті, то суперництво — на процесі. Така проста зміна погляду дає можливість по-новому сприймати власний бізнес. Саме зосередженість на процесі та постійному вдосконаленні допомагає розкрити нові здібності та покращує витримку . Надмірна увага до перемог над конкурентом із часом не лише виснажує, а й насправді може загальмувати інновації.

Сприймати сильних гравців у галузі як гідних суперників варто ще й тому, що це допомагає нам бути чесними. 

Уявіть бігуна, який так одержимий перемогою, що забуває про правила, етику або те, чому взагалі почав бігати. Він може витрачати купу часу та енергії, щоб усунути від змагань когось, хто бігає швидше, або змусити свого конкурента зійти з дистанції. Або, можливо, він вживатиме допінг, щоб дістати таємну перевагу. Обидві тактики відчутно збільшать шанси виграти перегони, але залишать нашого спортсмена погано підготованим до досягнення успіху поза цими перегонами. І врешті-решт ці тактики вичерпають себе, а бігун так і зостанеться посередністю.

Розглядаючи інших гравців як Гідних Суперників, ми позбуваємося тиску гасла «Перемога за будь-яку ціну!», тому за замовчуванням нам не потрібно діяти неетично або незаконно. Збереження ціннісних засад нашої діяльності стає важливішим за оцінку, що насправді спонукає нас бути чеснішими (гарним прикладом є організації чи політики, які вирішили чинити правильно, а не в той спосіб, що допомагає будь-що рухатися вперед).

Що ж до мого Гідного Суперника, то, коли я думав про Адама Ґранта як про конкурента, це мені не допомогло. Радше це живило моє обмежене мислення. Мене більше цікавило порівняння довільних рейтингів, аніж досягнення власної Мети. Я марнував надто багато часу та енергії, переймаючись тим, що він робить, хоча натомість мав би концентруватися ось на чому: як можу стати кращим у тому, що роблю сам.

Відтоді як зумів змінити бачення, я більше не порівнюю рейтинг своїх книжок з рейтингом праць Адама (чи когось іншого). Я змістив увагу з невпевненості в собі, яку відчував у його товаристві, на зміцнення нашого партнерства для просування спільної справи. Ми стали добрими друзями (він люб’язно відредагував цю книжку, допоміг покращити її), і я щиро радію, коли чую його ім’я або дізнаюся, що в нього все добре. Хочу, щоб його ідеї поширювалися.

Насправді кожен, хто читає цю книжку, повинен прочитати «Давати і брати. Прихована соціальна динаміка успіху» та «Оригінали. Як нонкомформісти рухають світ» — обидві варті прочитання як у діловому світі, так і поза ним (цікавий факт: у Нескінченній Грі ми обоє маємо шанси досягти успіху. Виявляється, люди можуть придбати більш ніж одну книжку). Необмежене мислення передбачає достаток, а обмежене працює з дефіцитом. У Нескінченній Грі ми визнаємо, що «бути найкращим» — дурне прагнення і кілька гравців можуть досягнути успіху одночасно.