Художниця сперечається із баром «Чік Чірік» за лого. Хто має рацію — пояснюють юристи

Уже другий місяць тягнеться онлайн-конфлікт між українською художницею Мариною Сорокіною (Сомарі) та новим київським фастфуд-баром «Чік Чірік». Сорокіна заявила, що заклад вкрав у неї зображення пташки та використав як логотип. При цьому самій художниці про це нічого не повідомив.

Про те, що її Сороку (саме так художниця назвала пташку) використали, Марина дізналася із новин. Та розповіла у своєму інстаграмі. Саму ж пташку вона намалювала ще 2018 року і неодноразово розміщувала як елемент стріт-арту. Після появи інстаграму закладу, «Чік Чіріку» почали писати шанувальники художниці та звинувачувати у плагіаті.

П’ять днів тому бар зробив пост в інстаграмі, в якому розповів, що художниця “ополчилась” проти закладу та зібрала армію шанувальників, і все це загрожує їм мільйонними збитками. На запит Posteat заклад відповів, що зареєстрований як торговельна марка та працює виключно в межах українського законодавства.

AIN.Business запитав у юристів, які шанси має кожна зі сторін конфлікту, чи були подібні кейси у світовій практиці та яким чином стрітарт зафіксований в українському законодавстві. Розповідає Лідія Климків — адвокатка та партнерка Axon Partners.

---

Чому у рекламі H&M моделям не можна стрибати на фоні ліній, які повторюють стрітарт бруклінського художника Ravak? Чому Walmart та Еллен Дедженеріс уклали мирову угоду з художницею, яка намалювала нехитрий дизайн сердечка на стіні, та подала позов до цих гігантів через його використання на футболках? 

Чому Moschino та Roberto Cavalli не можуть повторювати малюнки графіті, які дуже припали до душі їхнім дизайнерам? 

Як би тобі не подобався стріт-арт, і в якому б облупленому завулку ти його не побачив — такого робити не можна. Бо малюнки стріт-арту – це такі ж об’єкти авторського права, як і книжка з автобіографією Cavalli, дизайни їхніх суконь чи картини Шевченка. Звісно, це лише за умови, що малюнки на облуплених стінах є оригінальними та вираженими в об’єктивній формі (облуплена стіна прекрасно підходить). Зазвичай ці два правових критерії і досліджуються через спеціальну експертизу. 

Як у такій ситуації можуть повестися сторони та як вони можуть доводити/відбивати порушення?

Марина як авторка твору має багацько прав

Якщо коротко, то вона може дозволити або заборонити робити з її картинкою будь-що, а як приємний бонус для душі – ще й примушувати ставити під нею підпис з її авторством чи псевдо, забороняти ставити такий підпис і захищатися від втручання у цілісність малюнка. Звісно, вона має такі права, тільки якщо покаже, що її пташка є оригінальним твором. Скоріш за все, їй знадобиться замовити експертизу та написати у позові про те, що вона є авторкою (показати докази створення чи використання твору перед його використанням «Чік Чіріком»).

Марина може просити суд припинити порушення авторських прав, а також вимагати виплати компенсації за порушення або відшкодування збитків. Розрахунок такої компенсації чи збитків – справа марудна і важка, бо треба показати, що могла б отримати авторка, якби «Чік Чірік» цивілізовано запропонував їй підписати якийсь договір. Скажімо, ліцензійний. Тобто треба буде десь дістати та подати в суд подібні ліцензійні договори, і показувати приблизні суми роялті (плати за ліцензію).

Щоб не чекати довгі місяці, а то й роки, які можуть спливти до банкрутства «Чік Чіріка» (який сам вказує в інстаграмі, що може закритися через «миллионные ущербы», але не до кінця зрозуміло, чи то через цей «спір з художницею», чи то через безплатну роздачу просеко), можна подати заяву про забезпечення позову, якою, якщо суд буде ласкавим, примусити «Чік Чірік» припинити порушення ще до закінчення самого розгляду, тобто от прямо зараз. 

Що може зробити «Чік Чірік»?

Якщо Марина добре підготується з експертизою і вона буде на її користь, то «Чік Чіріку» буде важко доводити відсутність порушення.

Вони можуть:

а) оспорювати авторство;
б) оспорювати оригінальність твору, тобто висновок експертизи. 

Можуть піти оригінальним способом (так пішли H&M та Moschino) у кейсах зверху. Вони вказували, що якщо стрітарт намальований всупереч норм закону (а у нас є такі справи, де суд вказував, що графіті – це дрібне хуліганство), то жодних авторських прав немає, бо об’єкт створений незаконно. Але це дуже ненадійний спосіб захисту і зазвичай судді за кордоном на таке крутять носом (якщо не пальцем біля скроні). І справді, чи має значення, були пензлики Шевченка вкрадені у пана для існування авторського права, якби Шевченко був живий? 

Української судової практики з муралами та стрітартом я не знайшла (можна собі уявити, стаття у кодексах проти стрітарту є, а знищувати його не можна через авторські права порушників!). І якщо в авторки ця пташка була зафіксована й на інших публічно доступних предметах чи в інтернеті, то заявляти такий аргумент буде ще більш складно. 

Отже, м’яч поки що на полі авторки, а «Чік Чіріку» може бути непереливки. І навіть якщо заклад зараз прочитає цей коментар і змінить вивіску на, скажімо, гордого одуда, то позов про порушення та компенсацію подавати все одно можна. 

До речі, чи знаєте ви, що Бенксі не може захищати свої картини на підставі авторського права, а тільки на підставі захисту торговельної марки. Чому? Тому що для реєстрації та захисту торговельної марки йому не обов’язково виявляти свою ідентичність, а от для захисту авторського права, яке тісно пов’язане з автором, він має ідентифікувати себе. Це вам такий цікавий факт для роздумів про правові інструменти захисту інтелектуальної власності.