Втрьох і своїми руками. Велика історія того самого «Каштану», що на Рейтарській

Це історія не стільки закладу, скільки зародження певної культури, де простота та відсутність реклами працюють на шалену популярність проекту. Розповідаємо про унікальну кав’ярню Києва — «Каштан». 

Історія «Каштану» почалася у 2017 році. Його засновники — Олег Камлук, Кирило Богдан та Дмитро Грек, — тоді працювали у магазині Kapkan, який знаходиться у тому ж дворику, на Рейтарській, 9. Місцеві ще називають його «дворик з воронами», а тепер і «дворик, там де “Каштан”».

Напевно, кожен мешканець Києва знає вулицю Рейтарська. Вона — серце Старого Києва та місце концентрації молоді. Тут знаходяться магазини українських брендів одягу Syndicate та Riot division, галерея Naked Room, нашумілі заклади Zigzag та Рейтарська Circle, а також проходили величезні фестивалі Block Party та Район #1. Але так було не завжди… 

На той момент приміщення кав’ярні було в жахливому стані. Давно там знаходилися комунальні квартири, колись, судячи зі знахідок, навіть ЖЕК, а останні 15 років — просто склад із зимовими шинами. Вся ділянка, разом з приміщеннями Kapkan та «Каштана», належала одним господарям, для яких це було всього лише частиною великого бізнесу, потенціал якої необхідно було реалізувати. З ними у трійки друзів були гарні відносини, тому періодично Олег, Кирило та Дмитро отримували пропозицію зняти це приміщення. Проте ні вони, ні інші потенційні орендарі не ризикували вкладатися у місцину. 

Детально про те, як зароджувалася та розвивалася кав‘ярня AIN.Business ексклюзивно розповів один із її співзасновників Олег Камлук.

«Зніміть хоча б маленьку кімнату»

Після такої пропозиції хлопці замислилися, стратегічно обговорили можливості та гроші, які готові вкласти з ризиком не повернути їх назад. $3000 — така стартова сума вийшла на трьох. На той момент на Рейтарській не було нічого, а щоб попити нормальної кави хлопці ходили у перукарню друзів Haze. Тож вирішили: «Чому б і ні?». 

«Двір крутий, місце класне, вирішили ризикнути. З самого початку у нас було розуміння, що це буде кафе, а от яким воно буде, з яким наповненням і назвою – домовилися подумати вже з часом. Ми розпочали трансформацію», — згадує Олег. 

Ремонт у кімнаті робили втрьох, такий досвід вже був у Kapkan — тоді за допомогою друзів і знайомих справилися на відмінно. Від початку команда не хотіла нічого чіпати та змінювати, планували поставити меблі та працювати, як тоді робили заклади в Європі, зокрема у Берліні. Для хлопців було важливо зберегти концепцію — при мінімальних вкладеннях працювати з тим, що є. 

«Чистили вікна, а ті просто розсипалися. Тому довелося їх міняти. У маленьку кімнату для цього наймали спеціально навчених людей, а у великій робили самі. Крім того, Кирило залучив до варіння з металу свого батька, а в процесі й сам навчився. Для виготовлення бетонних частин, в тому числі барної стійки, я залучив вже свого батька», — згадує Олег.  

Коли ремонт підходив до завершення, постало питання «Що ж це буде?», а з ним — задача обрати назву. Хлопці довго не могли визначитися й накидували варіанти на листочку — хотілося щось круте й пов’язане з Києвом. Проте навіть онлайн-інститут Projector, до якого Олег звернувся з проханням допомогти обрати назву, не допоміг. В результаті зупинилися на «Каштані», — назва входила у топ-3 варіантів.

Тоді у закладу не було ані логотипу, ані вивіски — останню замінював листок А4 з зображенням листку каштану, і надписом «Кав’ярня». Вже пізніше з’явилася металева вивіска, яку Кирило разом зі своїм родичем вирізали болгаркою. 

Олег зізнається, що «Каштан» збирали буквально по крупинках. Якась добра дівчина віддала в заклад свої рослини, які потім стояли на вулиці. Знайомий хлопців, який також мав кав’ярню, позичив кавомашину. Всередині, при цьому, був мінімальний набір: барна стійка, чотири барні стільці та вініловий програвач. На кількість позицій вирішили теж не розпорошуватися, — у меню їх було 10. Обрали класику: еспресо, капучино, лате. Десерти робила знайома. Довгий час навіть не було посуду, всі напої віддавали в картонних стаканах.

«Багато хто навіть думав, що то була наша фішка», — додає Олег Камлук. 

Двоє перших робітників «Каштану» до того ніколи не працювали баристами. Один з них — товариш співзасновників Мишко, — музикант, який співає у гурті Bluesbreaker. Він працював у продакшені, втомився й хотів змінити сферу роботи, щоб перезавантажитись. До команди долучилася й подруга хлопців Валерія, яка працювала в різних закладах, але хотіла камерної атмосфери. 

«Не рекламувалися. Органічно нарощували спільноту»

У Олега, Кирила та Дмитра було певне оточення, яке завдяки сарафанному радіо дізнавалося про нову кав’ярню. Це й були перші гості закладу — друзі та друзі друзів. 

«Я з 14 років катаюся на скейті, тому мій бекграунд: вулична культура, музика, графіті тощо. Кирило й Діма приблизно такого ж складу. Тому ми робили те, що подобається нам, і розраховували, що це сподобається й іншим людям», — зазначає Олег. 

А от таргет у Facebook, який спробував налаштувати Олег, підтягнув дивну аудиторію. Люди почали писати суб’єктивні коментарі про назву, персонал і сам заклад. Тоді вирішили відмовитися від будь-якої реклами та органічно нарощувати спільноту. Поступово гостей ставало все більше. Особливе збільшення кількості відвідувачів команда помітила, коли відкрили другу кімнату, й про це написали кілька столичних медіа. Рішення про розширення прийшло саме собою — стало зрозуміло, що барної стійки та одного столика недостатньо, також треба було розміщувати гостей взимку. 

Тоді їжі в закладі ще не було, але вже з’явилися нові позиції: не такий популярний на той час Club Mate, пироги. Крім того, зробили колаборацію з проектом Foodies — його засновниці, Яна та Христина, робили страви на поп-апах вихідними. Якщо хтось з жителів Києва на них потрапляв, то знає, що ці сніданки викликали ажіотаж, а місце за столиком було знайти так само важко, як заглянути в цей дворик і не привітатися з найстарішими воронами міста.

Згодом відкрили й настільний теніс, на місці якого все було завалено бетонними блоками та будівельним сміттям. При чому відкриття припало на перший день фестивалю Район #1. Команда закладу завжди робила різні активності направлені на те, щоб люди більше спілкувалися, — розвивали культуру шахів, кіноклуб, велоклуб, настільний теніс. 

Згодом вирішили відкривати кухню. У «Каштані» вона також унікальна — це маленька кімната прощею 5,7 м², де ще й розміщуються холодильники, плити та мийки. З огляду на це, на кухні працює одна людина. Гостям спочатку було складно зрозуміти, чому замовлення потрібно чекати інколи більше години, проте з часом у кав‘ярні сформувалася аудиторія, яка розуміє, що це не заклад-гігант зі величезним вливанням капіталу та купою працівників, і просто прийняла цей підхід. 

«Подували бренд на простоті та автентичності»

«Каштан» не дуже публічний заклад — ні реклами, ні гучних статей у медіа, ні яскравої вивіски з фасаду. Йому це не потрібно, адже від початку засновники хотіли зібрати свою аудиторію — незвичайну та щиру — побудувати бренд на простоті та автентичності. Тому зосереджувалися на смачній локальній каві. Пройшли через купу експериментів і різних обжарювачів, оскільки тоді ніхто з команди в цьому не тямив. Це вже потім бариста від закладу навіть їздила до Бостона, представляти «Каштан» на чемпіонаті світу. Також не варто забувати про відмінність від інших кав’ярень, яку сильно полюбили у «Каштані» — у закладі не беруть додаткових грошей за альтернативне молоко. 

«Київ — галасливий, великий і швидкий. А тут заходиш у двір, де все відносно спокійно, де ти можеш посидіти, пограти в шахи, попити каву, поговорити з друзями. І в якийсь момент ця концепція зібрала прямо всіх наших друзів. Найкрутіший комплімент, який мені говорили, звучав так: “Якщо уявити якийсь київський заклад, то складно подумати про щось інше, аніж про “Каштан”», — додає Олег. 

Проект став жити своїм життям, звичайно, не без допомоги його творців. З’явилися столики в дворі. З цим проблем не було, хоч і деякі речі «зі скрипом» доводилося узгоджувати з власниками двору, чи місцевими мешканцями. Наприклад, охоронців, які слідкували за двором та воронами й жили у приміщенні кав’ярні, — довелося переселити в інше крило. Проводили багато подій: поп-апи, поетичні читання й, звичайно, чемпіонати з настільного тенісу. Згодом з’явилася ідея відкрити вінтажний магазин, що виявилося трохи простішою задачею, аніж з нуля відкрити кав’ярню. В цьому у хлопців був досвід і розуміння, які бренди та речі вони хочуть бачити на поличках.  

«Ми завжди знаходили спільну мову»

Олег зазначає, що з Кирилом і Дмитром вдається ефективно працювати разом і при цьому зберігати баланс між роботою та дружбою. Проте на початку роботи «Каштану» це здавалося майже неможливим, адже тоді друзі ще працювали разом у Kapkan, займалися кав’ярнею, ще й встигали проводити час поза двориком на Рейтарській. У цій трійці Олег займається зв’язками з громадськістю, медіа, візуальними рішеннями та івентами. На плечах Кирила технічна складова, коли треба щось полагодити, зробити, знайти, привезти тощо. Діма відповідає за фінансові та бюрократичні питання. 

«До цього досвіду роботи у HoReCa жоден з нас не мав. Ми працювали більше в рітейлі, а в тому як працює кав’ярня нічого не розуміли. Тому розвиваємо цей проект на своїх почуттях та сприйнятті світу», — розповідає Олег. 

За словами Олега, команда дуже відповідально ставиться то підбору персоналу, й завжди звертає увагу на відкритих людей зі спільними цінностями. Олег, Кирило та Дмитро скоріше дружать зі співробітниками, ніж є їхніми начальниками. Хлопці завжди чесні з ними та підтримують добрі стосунки. Вважають, що це навіть не фішка закладу, а нормальна історія, адже команда — це надважливо. 

«Оскільки не працюємо, давайте оновимо підлогу»

Як і для всіх бізнесів, пандемія COVID-19 стала для «Каштана» випробуванням. Заклад зачинився, всі сиділи вдома. Але довго в такому режимі не протрималися, на третій день локдауну Кирило запропонував зробити те, що коли заклад працює – не зробиш. Команда прийняла рішення оновити підлогу, оскільки була така можливість.

Так якийсь час хлопці наводили красу у закладі, але зрозуміли, що треба заробляти. Тому стали розвозити каву містом, що викликало неабиякий попит. Коли вирішили відкрити вікно на видачу кави з собою, очікували, що гостів зовсім не буде. Проте віддані клієнти довели зворотне.

«Липа» як старший брат

Ідея відкриття другого закладу не змусила себе довго чекати, але, за класикою жанру, хлопці не розуміли, що з цього вийде. Знали тільки одне — робити його у тому ж дворику на Рейтарський не варіант через певні труднощі з орендодавцями. Знайшли приміщення по вулиці Липинського, власне, у тому ж районі, де «Каштан». 

«”Липа” як старший брат, попри те, що саме “Каштан” був “першою дитиною”. Тут зокрема є  алкоголь, “Каштан” же вирішили залишити у рамках сімейного кафе, куди приходить молодь. Проте” Липа” — ще не завершений продукт, ми тільки зараз розпочинатимемо трансформацію у те, що спочатку задумували», — каже Олег. 

«Липа» пропрацювала рік і закрилася у лютому через повномасштабне вторгнення. Друзі, родичі а також їхні тварини жили прямо у закладі. Це підвальне, ізольоване, безпечне приміщення з товстими стінами — ідеальне, щоб пережити небезпечні дні війни в столиці.

Через кілька днів, коли пройшов перший шок, хлопці відкрили на базі «Липи» волонтерський штаб. Спочатку разом з іншими локальними закладами готували для захисників та нужденних під егідою «Києва Волонтерського», та окремо від себе. У квітні перейшли на гуманітарну допомогу, яку возили на Чернігівщину.

Згодом команда зрозуміла, що має потужний будівельний бекграунд, який можна використати, щоб допомогти. Досі хлопці закінчують будівельні роботи у регіоні, відновлюють будинки та роблять ремонти в домівках, які постраждали від війни. 

Цікаво те, що навіть у перший день війни, коли «Каштан» не відкрився, люди все ще приходили за кавою, а одна з працівниць навіть приїхала на Рейтарську та хотіла вийти на роботу. Наш народ сміливий та незламний, це також відобразилося на тому, що обидва заклади пережили не тільки коронавірус, а й перший найскладніший для країни період російсько-української війни. 

Зараз «Каштан» — це одна з найавтентичніших, найсмачніших та найвпізнаваніших кав’ярень міста. Історія, яка почалася з логотипа на листі А4 трансформувалася у проект з душею та індивідуальністю. Через популярність закладу та постійні черги, з’явився локальний жарт, що у «Каштані» неможливо випити каву. Проте навіть це не применшує любові киян до кав’ярні та не стає перешкодою.  

P.S. А один з актуальних плюсів — там не вимикають світло.

Автор: Тетяна Капустинська.