«Нас таврують і відстежують, наче телят і корів»: уривок з книги «Живи працюй працюй здохни»

У видання «Фабула» виходить український переклад книги Корі Пайна під назвою «Живи працюй працюй здохни». У ній автор довів оманливість ідеології знаменитої мекки айтішників, та переконливо показав – володарі новітніх технологій мріють захопити увесь світ. На думку Пайна, «звичайним» людям цьому світі уготовано незавидну долю — покірно тицяти пальцем по екрану ґаджету. 

AIN.Business публікує уривок з книги.

Багаття Долини

Мої безглузді поневіряння в Кремнієвій долині закінчилися приблизно тоді, коли я усвідомив, що коли збираюся жити в наметі, наче безхатько, то мені зовсім не треба платити Airbnb за цей привілей. Ні добрих рис характеру, ні статусу, ні грошей я не здобув під час принизливих конкурсів презентацій стартапів.

Видавалося, що єдиним вдалим ходом у стартапній грі була відмова від гри, як міг би зазначити надзвичайно розсудливий комп’ютер, що керував ядерною зброєю США у фільмі «Воєнні ігри». Під час довгого польоту з Каліфорнії додому, де я мав возз’єднатися зі своєю довготерпеливою дружиною, я швидко відчув всеохопне полегшення.

Але хіба я направду врятувався? Чи може це зробити хоч хтось? Заробити на прожиток усе частіше означає гарувати на умовах IT-індустрії, а  перетворення себе на товар стає просто необхідністю. Не секрет, що електронні міньйони Кремнієвої долини завше слідують за вами у кишені. Вони все бачать і доповідають про побачене.

Вони знають про вас у кількісному вимірі більше, ніж ви самі знаєте про себе.

Що ви забуваєте — вони пам’ятають. Що ви шукаєте, вони зберігають. Нас таврують і відстежують, наче телят і корів, описують до дрібниць і напихають тисячами й тисячами термінових, але безглуздих приписів із повітря. Створіть свій акаунт. Залогіньтеся для продовження. Нажміть «так», щоб погодитися. Дзень! Маєте повідомлення. Може, це ваш шеф? А чи не маєте ви зараз працювати? Чому ви це читаєте? Клік. Свайп. Шер. Ми наполягаємо. Занепокоєні? Тримайте трохи допаміну. Дзень! Тримайте ще трохи. Колись ще можна було нудьгувати. Люди на дозвіллі створювали неймовірні речі. Нині вже нема справжнього дозвілля. Усі працюють, навіть тоді, коли твердять собі, що зробили перерву.

Зараз кажуть, що «дані — нова нафта». Але дані — це ми; нова нафта — це ми. І, на відміну від нафти, ми — відновлюваний ресурс.

Бульбашка стартапів, що почалася близько 2005-го, закінчилася приблизно дванадцять років по тому без жодних фанфар. Легкі гроші більше не течуть до напівсирих стартапів, вихід на біржу більше не тішить надміру розрекламовані компанії. Потенційні підприємці — частина населення, яка колись заявляла «або Сан-Франциско, або пропав»,— тепер усе більше схиляються до джентрифікації доступніших міст на кшталт Піттсбурга чи Детройту.

Причини — складні, але результати — очевидні: Кремнієва долина вже не штампує єдинорогів так, як робила це кілька років тому.

Найважливіше, втім, що ця остання бульбашка не луснула зненацька і з гучним вибухом, як це трапилося 2000 року з крахом доткомів.

Радше поверхня бульбашки затверділа, як кокон. Те, що виглядало, наче черговий абсурдний приклад американського надуживання — ніби якась хайтеківська тюльпаноманія — насправді було проблиском чогось значно важливішого: фундаментальної економічної трансформації, вельми схожої на спричинену фінансовою кризою 2008 року.

Фінансовий порятунок Волл-стрита силами держави під час тієї кризи продемонстрував, що уряд США став прислужником капіталу в масштабах, небачених від часів Великої депресії. Але єдинороги Веб 2.0 реалізували тоншу й потенційно значнішу затію, перетворивши своїх нібито-клієнтів і на джерело безцінних даних, і на безкоштовну робочу силу. 

Волл-стрит, без сумніву, може суперничати з Кремнієвою долиною у своїй щирій жадібності, та коли йдеться про безумно грандіозні амбіції панування над усесвітом, то технарі тут не мають собі рівних.

Вони ставлять на те, що майбутні покоління шукатимуть хліба, правосуддя й безпеки не в урядів, а в них, ґаджет-дилерів. І це зовсім не такі вже й надумані плани. Десятки мільйонів американців уже фактично є громадянами Apple, Uber та Amazon — політика цих корпорацій значить для їх повсякдення не менше за всі писані закони, а торгові марки в наші дні явно спроможні викликати більшу відданість, ніж уряди національних держав.

Дбайливо створений образ IT-магнатів як здатних вирішити будь-яку проблему прозорливих працелюбів у стилі героїв Дикого Заходу дає американцям дві речі, яких вони відчайдушно потребують: надію і підтвердження власної вартісності.

Американці як народ — оптимісти. Але, як зазначив один відомий підприємець часів Старого Заходу, це також означає, що вони — наївні дурники. І вони не можуть зрозуміти те, що видається очевидним людям з інших частин світу: хоч би як було погано, може бути ще гірше.