Бізнес із бабусями. Як працює виробництво фетрових аксесуарів Gudzyk
Gudzyk — український бренд виробів із фетру, у якого можна придбати сумку, гаманець, чохол або товар для дому на кшталт костера чи килимка для миші. До кожного такого замовлення Юлія Котюк, власниця бренду, кладе цукерки «Ромашка» та «Корівка». Неспроста.
П’ять років тому її бізнес почався з благодійного проекту, що мав на меті допомагати людям літнього віку із зайнятістю та покращувати їхнє матеріальне становище. Сьогодні це повноцінне виробництво, яке тримається на чотирьох бабусях. У комфортному для себе темпі, працюючи з дому, вони виконують близько 200 замовлень на місяць.
Бабусі шиють, а Юля — продає через Instagram-магазин. У результаті у плюс виходять усі. Як невелике підприємство з цікавою бізнес-моделлю підсилює тренд на вироби «від ба», Юля розповіла для AIN.Business.
Enactus
Навчаючись в Одеському національному університеті імені Мечникова, Юля разом із друзями долучилася до громадської організації Enactus. Мета спільноти — створювати соціально-економічні проекти, які поліпшуватимуть життя певній групі людей та розвиватимуть підприємницькі навички учасників.
«Ми були в пошуку прикольної соціальної ідеї, і мені спало на думку шити якісь вироби з бабусею. З власного досвіду: у мене є бабуся, і коли я щось бачу в інтернеті і хочу пошити, то найперше йду до неї. Тоді я знайшла в мережі сумочки, сама намалювала ескіз, і ми пошили два пробні екземпляри. Раптом що — маю освіту з фінансів і кредиту, але на інтуїтивному рівні розуміла, як усе зшивається», — говорить дівчина.
На початках, у 2017 році, усі ресурси команда віддавала бабусям. Вони виконували замовлення, а студенти — продавали і повертали бабусям зароблені кошти. «Ми зіткнулися з двома проблемами. Спершу було важко знайти виконавиць і вмовити їх співпрацювати. Нам не довіряли», — пригадує Юля.
Тоді студенти підключили іншу громадську організацію, яка годувала одеських пенсіонерів та організовувала для них різні заходи. Про проект написали в газетах, і бабусі самі почали телефонувати.
«Ми набрали аж до десяти бабусь, що виявилося помилкою. Відшили купу сумок — не було куди дівати. Я вже розуміла, що треба якось їх продавати та заробляти щось і собі», — говорить Юля.
Перший поштовх
Команда почала активно писати блогерам. У 2017 році співпрацювати з ними було не так складно. Перший поштовх бренду дала Олена Мандзюк, яка купила сумочку і розповіла про неї в сторіз. На той момент в блогерки було близько 80 000 підписників, і після реклами студентам прилетіло до 50 замовлень.
«Першою інвестицією були 400 грн з моєї кишені, на які ми закупили матеріал на десять сумочок. Усе зароблене реінвестували, бюджету на рекламу ще не було, тож працювали з блогерами по бартеру», — каже підприємиця.
Два роки пішло на розкачування. Тривалий час проект не був основною діяльністю і просто висів на фоні, приносивши близько 10 замовлень щомісяця. Переломний момент стався тоді, коли Юля закінчила університет і вирішила серйозно взятися за справу. Так, поступово вкладаючи ресурси в розвиток інстаграму, бренд вийшов на 150-200 замовлень на місяць.
Зберегти «домашність»
Що цікаво, від початку і донині всі бабусі працюють у себе вдома. Кожна — на своїй машинці. «Моя бабуся починала на старій машинці радянського зразка, згодом ми замінили її на сучасну. Комусь докупили обладнання. Тим паче наш фетр — не проблемний у роботі, ми перепробували багато видів у різних постачальників з інтернету, а зараз уже знайшли свій матеріал», — розповідає Юля.
Сировину та фурнітуру бабусі також тримають у себе вдома. «Я не замовляю багато наперед — тільки те, що потрібно на місяць», — говорить підприємиця. До бабусь потрапляють уже вирізані деталі, які треба зшити в готовий виріб. Їх лазером вирізає компанія-підрядник. «Дрібні деталі для нас вирізає чоловік однієї з бабусь, для нього це хобі — працювати з лазером», — додає дівчина.
У Gudzyk є офіс на 30 квадратів, де Юля сортує деталі та працює з документацією, та фотостудія, яка працює як креативний простір. При цьому бізнес-модель дозволяє компанії заощадити на майстерні.
«Я передаю замовлення через соцмережі. Бабусі виконують їх у комфортних для себе умовах, інколи можуть навіть самостійно надсилати замовлення клієнтам. Працюємо всі з Одеси, а моя бабуся — з Нововолинська», — розповідає підприємиця.
За її словами, таку «домашність» хотілося б зберегти й надалі.
«Мені принципово, щоб виробництво не перетворилося на цех, де безперестанку штопають сумки. Бабусям має бути зручно, навантаження дуже гнучке», — пояснює дівчина. Кожна виконавиця шиє до чотирьох-п’яти виробів на день. На виріб залежно від виду та комплектації йде від сорока хвилин до трьох годин.
Складу в підприємства поки немає, але потреба в ньому невпинно зростає. «Обсяги виробництва за останній час дозволяють замовляти тканину в корейських постачальників напряму, без українських посередників. Її треба буде десь зберігати», — розмірковує Юля.
Розповідати про «закулісся»
Розвитком соцмереж Юля займається самостійно. «Мені це дуже подобається. Я не хочу, щоб сторінка перетворилася на шаблонну, тому веду її інтуїтивно, без контент-плану», — каже дівчина.
Півтора року тому бренд також завів тікток. На початках підприємиця ставилася до нього несерйозно. «Я викладала там звичайні естетичні відео з продукцією, що не давало ніякого результату. А початком війни методом проб і помилок змінила стратегію і почала показувати внутрішнє життя бренду. У нас кожна бабуся має свою історію: одна — переселенка з Луганщини, друга — доглядала за хворою мамою і довго не могла знайти роботу… Як тільки я почала розповідати про «закулісся», говорити про вікову дискримінацію чи проблеми переселенців, паралельно показуючи продукт, тіктоки почали залітати», — розповідає дівчина.
Крім соцмереж, у бренду є сайт, але його через гугл не просувають. «Клієнти дізнаються про компанію з інстаграму й тіктоку, але до 40% з них робить замовлення через сайт — кому як зручно», — пояснює Юля.
«Доброго ранку! Юля, чохли пошила»
Що цікаво, з початком повномасштабної війни замовлень у бренду стало навіть більше. «Я 24 лютого прокинулася, навколо тривога й невідомість, а одна з бабусь мені пише у вайбері: «Доброго ранку! Юля, чохли пошила». Ми зняли про цю кумедну ситуацію тікток, який залетів на 225 000 переглядів», — каже підприємиця.
Gudzyk відновив роботу через два тижні після нового вторгнення. Юля запусила контекстну рекламу, і замовлення пішли. «Можливо, спрацювала реклама, адже в перший місяць усі активно моніторили телефони. А може, люди просто хотіли підтримати соціально відповідальний бізнес», — припускає дівчина.
У планах на найближче майбутнє — нарощувати обсяги виробництва і знаходити клієнтів.
«Раніше я хотіла заходити в якісь офлайнові крамнички, але життя внесло свої корективи. У нас був експеримент з онлайн-магазинами на Rozetka і Prom, але ми їх закрили. У нашому випадку клієнтам треба показувати і пояснювати, що це продукт із душею, а на маркетплейсах не зовсім можна розповісти свою історію», — розповідає Юля.
Наразі Gudzyk тримає фокус на тому, аби дати роботу більшій кількості бабусь. У перспективі Юля мріє, щоб такий вид бізнесу працював не лише в Одесі, а й в інших містах України.
Коментарі | 0