Вишиванки, які обирає президент: як працює бренд Etnodim
Бренд українських вишиванок Etnodim починався з інтернет-магазину, який у 2009 році заснував разом із товаришем-програмістом студент другого курсу Національного університету «Острозька академія» Андрій Черуха. Майбутній підприємець почав продавати тут вишиванки майстрів із Заходу України, створені вручну. Товари розходилися по всій Україні, а часом були й закордонні замовлення. Уже за кілька років, у 2013-му, сформувався бренд Etnodim і власне виробництво компанії.
Нині вишиванки Etnodim вдягає гурт Kalush та президент Зеленський. Втім, бренд відомий не лише своєю продукцією, але і численними благодійними ініціативами на підтримку музеїв, армії, а також колабораціями з українськими митцями. Нещодавно вони долучилися до збору коштів на автівку для ЗСУ, який проводив письменник Сергій Жадан.
Журналістка AIN.Business поспілкувалася із засновником компанії про те, яких змін зазнав бренд після повномасштабного російського вторгнення, чому вони збільшили кількість працівників, скільки коштів донатять на армію та як планують захоплювати американський ринок.
«Мені було цікаво працювати за 100 грн на місяць»
Під час навчання в університеті Андрій Черуха захопився читанням книжок про бізнес. Його надихали кейси інших підприємців і хлопець хотів бути чимось на них схожим. У нього вже був невеликий досвід створення сайтів, які він робив для академічного осередку в університеті та кафедри культурології. Також в Андрія був хороший товариш-програміст, який і запропонував створити інтернет-магазин. Але потрібна була ідея, що саме вони продаватимуть.
«Я дізнався, – говорить Андрій, – що на Заході України є вишиванки, які коштують дешевше, ніж у центральній Україні, де їх часто не було можливості купити. Тому вирішив зробити такий бізнес. На той час конкуренції не було. Ми шукали і не могли знайти нікого, хто продавав би так одяг».
Андрій власними зусиллями сфотографував товар, наповнив сайт та за перший тиждень вивів його в топ по всіх позиціях (тоді це коштувало 200 грн). Спочатку нові замовлення з’являлися кілька разів на тиждень, згодом – щодня.
«З товаришем ми розійшлися буквально відразу, – пригадує Андрій, – коли той побачив, що охочих придбати в нас вишиванки не так і багато. З кожного замовлення ми заробляли по 50 грн і він не хотів працювати за 100 грн на місяць. А мені було цікаво. Я був студентом і ці гроші влаштовували».
Так Андрій пропрацював ще три роки. Згодом він закінчив бакалаврат, а під час навчання в магістратурі перевівся на індивідуальний графік і переїхав до Києва, де почав розвивати свій бізнес. Підприємець продавав вишиванки і запровадив кур’єрську доставку по місту. Згодом у компанії з’явився свій магазин.
«Були різні варіанти назви бренду, – говорить Андрій, – EtnoClothes, Etnostudio і т.п. У нашому місті був магазин Євродім, який продавав будматеріали. Можливо, ідея пішла звідти. Але на сьогодні проект вже «обріс» дизайном, впізнаваністю й інші люди сприймають його зовсім не так, як колись я».
«Із початком повномасштабного вторгнення перестали купувати тканину в Білорусі»
Ще з 2013 року Etnodim відповідає за всі виробничі процеси.
«Створення сорочки починалося з дизайнера, – пригадує Андрій, – який проектував певні моделі, відшивав пробний зразок і ми віддавали його на аутсорс. Сорочку вишивали, шили і т.п. Але буквально в перший рік повноцінного існування компанії ми вже почали купувати своє обладнання та наймати людей, щоб робити все самостійно».
Основні матеріали, з якими працює компанія, – нитки і тканина.
«У нас є вишивальний цех, – говорить засновник Etnodim, – в якому працює близько 30 людей. Все вишивається на спеціальних машинах. Спочатку дизайнер створює модель, яка відшивається на маленькій машині, а потім проект масштабується на багато верстатів. Також у нас є свій розкрійний цех, де працює близько 10 людей. Вони це все розрізають, а згодом швачки зшивають. У нас все під одним дахом. Це набагато простіше».
Для створення виробів бренду ниток і тканин закуповують приблизно на однакову суму.
«Нитки замовляємо в Європі, – додає Андрій, – а тканину купували в Білорусі. Вона була хорошою за якістю. Ми часто експериментували і пробували замовляти в європейських країнах (Бельгії, Франції), а також в Китаї, Індії та Пакистані. Білоруська була однією з кращих. Але з початком повномасштабного вторгнення ми перестали її купувати».
Зараз бренд знайшов альтернативу – дещо дорожчу бельгійську тканину. Також Etnodim налагодив поставки з Туреччини. Там її фарбують у потрібні кольори і доставляють в Україну. Тож наразі проблем із тканиною немає. Свої товари бренд відправляє й у інші країни.
«Якщо всі закордонні продажі поділити на 100%, – додає Андрій, – то США буде складати 45-50%. На другому місці – Великобританія. На третьому – європейські країни на кшталт Німеччини, Польщі тощо. Зараз багато замовлень маємо з Австралії, менше – з Японії та Китаю».
«До нового етапу війни у нас було 60 працівників, а зараз їх близько 100»
Із початку повномасштабного вторгнення компанія не працювала протягом тижня. За цей час вирішували, як можна допомогти армії та займалися волонтерською діяльністю. Згодом перевезли свій бізнес із Києва до Львова, де знайшли невелике приміщення на колишній студії звукозапису, й відновили роботу.
«Ми зробили публікації у соцмережах, – розповідає Андрій, – про те, що якщо хтось за кордоном хоче вишиванку, то її можна в нас купити. Розуміли, що українців недоречно було навіть просити про таке. Й відразу з’явилося чимало іноземних замовлень. Всі хотіли підтримувати українське».
Багато публікацій про бізнеси, які працюють під час війни, з’явилися в українських та іноземних блогерів, а також у ЗМІ.
«Ми відновили свою діяльність, – додає Андрій, – і зрозуміли, що товар продається дуже швидко й потрібно десь брати новий, тому частково перемістили й виробництво. Знайшли схоже у Львові, що теж займалося вишитим одягом. Як потім виявилося, це були наші конкуренти».
До Львова бренд перевіз кількох ключових працівників із сім’ями, а також основні тканини, нитки, мінімальне обладнання. Решта докупили на місці. Справи почали налагоджуватися.
«Ми вже навіть наймали людей на це виробництво, – додає Андрій. – Перед Великоднем, як тільки звільнили Бучу та Ірпінь, я поїхав до Києва, де вже було кілька наших працівників (хтось не виїжджав, інші – повернулися), і ми почали повільно відновлювати виробництво там».
Частина команди бренду на той час вже була за кордоном, тому компанія розмістила оголошення про пошук швачок і вишивальників.
«Відгукнулось чимало людей, – пригадує підприємець. – Раніше знайти швачок було важко, їх бракувало на ринку. А тут їх на диво багато переїхало з Харкова, Херсона, східних областей. Тому ми дуже швидко набрали нову команду. А коли стара почала повертатися до Києва, ми їм купували нові машинки та створювали робочі місця».
Останніми місяцями компанія набрала на роботу багато працівників. До війни у них було 60 людей, а зараз їх близько 100.
«Etnodim передав на ЗСУ 2 мільйони гривень»
Оскільки справи в бренду йшли добре, й вони почали заробляти навіть більше, ніж до повномасштабного вторгнення, то компанія вирішила донатити на армію.
«Зокрема, віддали два мільйони на «Повернись живим» та Благодійний фонд Сергія Притули, – говорить Андрій. – Всі гроші ми витрачали на підтримку команди, а прибуток донатили. Пізніше на війну пішли наші друзі й знайомі, тож ми почали купувати для них тепловізори, планшети тощо».
Провів Etnodim і благодійний проект «Стіни музеїв».
«Наша артменеджерка Манана Глонті дуже любить мистецтво, – говорить Андрій. – Вона розповіла, що в музеях зараз зовсім нема відвідувачів і запропонувала якось допомогти. Тож ми відібрали кілька дотичних музеїв і викупили в них квитків на 50 000 грн. Наразі таких партій було вже три-чотири». Для покупців, які замовляють вишиванки, бренд вкладає білети і відправляє по Україні та за кордон. «Піде хтось туди в результаті чи ні, ми не знаємо, – додає засновник Etnodim, – але це вже донат з нашого боку. Тому, думаємо, це буде мати точно ефект».
Нещодавно бренд запустив колаборацію із українським письменником Сергієм Жаданом, щоб допомогти йому зібрати кошти на автівку для ЗСУ.
«Із митцем спілкувалися працівниці київської комунікаційної агенції Public Kitchen, – говорить Андрій, – з якими ми почали працювати з початку повномасштабного вторгнення. Вони звернулись до Жадана, який сказав, що зараз збирає кошти на 100 автівок і запропонував зробити це разом. Все було дуже швидко: зустрілись, він прочитав вірш і ми записали відео. Люди це гарно підтримали переглядами і донатами. Ми від себе також передали частину коштів. За добу вдалося зібрати 211 000 грн – суму, необхідну для придбання однієї автівки для військових».
«Наразі працюємо не в звичайному, а навіть у швидшому темпі»
Сьогодні у бренду багато ідей щодо наступних колекцій і колаборацій. Андрій розповідає, що наразі працюють навіть не в звичайному, а в швидшому темпі.
«На щастя, ми не зупинили виробництво, – додає підприємець. – З початку нового етапу війни було більше 20 звернень з-за кордону з різних шоурумів, які пропонували розмітити наш одяг. Але в нас його весь час не вистачало. Тому сподіваємось поповнити асортимент, адже добряче розширили своє виробництво. Дизайнери працюють над новими колекціями. Вже починаємо готувати одяг і на зиму, і на наступний сезон».
Наразі компанія вдосконалює англомовну версію свого сайту і планує все більше продавати за кордон.
«Оскільки в нас найбільше замовлень зараз із США, – міркує Андрій, – то хочемо передати велику частину товару на склад Amazon, що дозволить робити швидку доставку. Зараз потрібно чекати до трьох тижнів, а так можна буде фактично за 2-3 дні зі складу в США відправляти по всій країні. Думаю, що пришвидшення доставки пришвидшить кількість продажів».
Нагадаємо, раніше AIN.Business розповідав про те, як працює український бренд виробів з повсті Woolberry:
Коментарі | 0