Bluefin.Sushi. Як маріупольський дарк кітчен віднайшов друге життя у Львові 

Близько року тому дві родини з Маріуполя стали бізнес-партнерами та відкрили ресторан японської кухні, що працював на самовивіз і доставку. Справи йшли непогано, і за два місяці до повномасштабного російського вторгнення команда запустила ще одну точку.  Для неї викупили приміщення біля маріупольського пологового будинку, фото якого після бомбардування облетіли весь світ.

Зараз потужності Bluefin, як і домівки його власників, повністю зруйновані. Утім, маріупольці не опустили рук і вже 20 травня відкрили заклад у Львові. 

Як це — покинути бізнес, який навіть не встиг вийти на самоокупність, і стартувати з нуля на новому місці, розповіла AIN.Business одна із співзасновниць Bluefin, клієнт-менеджерка Даша. 

Бізнес-метч

Bluefin відкрився приблизно рік тому. Власниця закладу Марина Кондратенко та її чоловік — родом з Маріуполя, Даша з чоловіком переїхала сюди з Донецька. Родини познайомилися та вирішили відкрити щось у стилі японської кухні. Чоловік Даші Стас уже 12 років працював шефом, а Кондратенки саме шукали людину такої професії, що хотіла б розвиватися та творити.

Так і вийшло. Кондратенки взяли на себе фінанси, а Стас і Даша — меню, кухню, персонал, обслуговування клієнтів тощо. 

До 80 замовлень

Перше приміщення взяли в оренду в Маріуполі на Лівому березі. Заклад працював як дарк кітчен — лише на самовивіз і доставку. Точка вийшла на самоокупність, і через вісім місяців команда Bluefin відкрила другий ресторан. Під нього викупили приміщення біля пологового будинку, який нині розбомбили росіяни. Новий заклад устиг попрацювати два місяці.

Кухні облаштовували самі. Постачальників продуктів знайшли через контакти Стаса. Bluefin замовляв імпортні морепродукти, наприклад, лосось ішов з Норвегії, а також робив замовлення з Одеси. 

Роботу закладів забезпечувала команда з 13 людей. У будні Bluefin отримував у середньому 40-50 замовлень на день, на вихідних мали до 80 замовлень загалом. Інвестиції на два об’єкти склали близько $65-70 000. Кошти брали із власних заощаджень.

Треба рятувати дітей

До війни родина Даші взагалі не була готова — навіть тривожну валізку не складали. 

«У нас були великі плани, ми збиралися масштабувати бізнес і думали про відкриття точки в Одесі. А 24 лютого я прокинулася від потужного вибуху і сказала чоловікові, що треба рятувати дітей і виїжджати сьогодні, бо якщо сьогодні не виїдемо, то вже ніколи не виїдемо. Чому я це одразу зрозуміла? Бо до переїзду в Маріуполь жила біля Донецького аеропорту», — розповідає жінка.

Родина перебралася до Запоріжжя, де просиділа в укритті й через три дні евакуаційним потягом виїхала на захід. «Ми побачили оголошення в телеграмі про такі рейси і через годину вже були на вокзалі. Узяли речі тільки для дітей, я з чоловіком — що накинули, у тому й поїхали», — пригадує Даша. 

Кондратенки приєдналися до них у Львові на початку березня. Команда почала знайомитися з містом, людьми, які їх прихистили, і зрозуміла, що варто відроджувати Bluefin.

У березні Стас знайшов приміщення з кухнею на шість квадратних метрів. Та орендодавець попросив почекати ще місяць, поки місце звільниться. «Нам зробили орендну знижку на два місяці. На локації вже були столи, холодильники, морозильна камера, адже раніше там працювало кафе. Ми докупили решту обладнання, як-от фритюрницю й холодильник. Стас знайшов додаткову роботу в іншому закладі і там познайомився з постачальниками», — каже Даша. 

Швидко все пішло

Bluefin стартував 20 травня. Волонтерка, яка допомогла родині з житлом, підхопила історію закладу та дала їй розголосу в соцмережах. Відтоді постачальники самі почали пропонувати команді співпрацю, а в перші дні довелося навіть відмовляти клієнтам у замовленнях — настільки великим був ажіотаж. Зараз він дещо спав, і заклад вийшов на 30-40 замовлень на день.

Bluefin у Львові працює майже без вихідних: одна сім’я приймає та розвозить замовлення, кухню тримає Стас, якому допомагає із заготовками хлопець-земляк, маркетингом і рекламою віддалено займаються люди з Вінниці. 

«Поки ми тільки знайомимося з клієнтами. Кожен день різний, коли вийдемо на самоокупність, не знаю. Треба хоча б місяць попрацювати. Насправді, ми думали, що будемо розкачуватися два-три місяці, як було в Маріуполі. На диво, у Львові швидко все пішло», — додає Даша.

На майбутнє команда планує залишатися у Львові. Ціль — відкрити на цій же локації кафе, адже в приміщенні є місце для гостьового залу на 20 квадратів. Туди закупили столи, стільці, посуд, декор. Запуск уже на тижні.