Good Meat. Як підприємець вклав $500 000 і зробив єдину ферму індички вільного вигулу в Україні
Олексій Тимощук довгий час працював у рекламному агентстві. П’ять років тому він вирішив зробити першу в Україні ферму індички вільного вигулу Good Meat. Зараз його потужності можуть виробляти до 9000 голів на рік, а сама індичка не живе в замкнутих стійлах, а бігає територією у три гектари.
AIN.Business пояснює економіку ферми, чим індичка вільного вигулу відрізняється від заводської, та чому основним ринком фермер бачить для себе Європу, а не Україну.
Нам пощастило – ми не лише поговорили з Олексієм, а й заїхали до нього на ферму. Олексій виявився супервідкритим чоловіком: «Хлопці, не поспішаєте? Давайте вам усе розповім», – з порога сказав він і пригостив кавою. Далі — майже три години розповіді і пояснення всього на світі. Здавалось, під кінець я буду уже сам готовий усе кинути та поїхати відкривати свою ферму – історія Олексія виявилась дуже крутою, а сам він — харизматичним чоловіком: у нього все чітко, він розуміє, як і куди рухатись, що робити далі, у що інвестувати. Він зовсім не схожий на тих українських фермерів, що ледь не ночують на полях. Скоріше навпаки – він підприємець, який вдало інвестує свій час і гроші, їздить відпочивати, живе собі у задоволення. Як мінімум, таке враження склалось у мене. Дуже хочеться, щоб усе вийшло.
Три гектари під індичку
До того, як зайнятися фермерством, Олексій Тимощук керував рекламним агентством. Основними клієнтами були автомобільні бренди. Їх імплементували під потреби сільського господарства. За рік підприємець відвідував 50-70 господарських підприємств. Тож міг скласти картину, як це працює.
Уже тоді в нього визрівала ідея запустити щось своє на рідній землі – в селі Велика Березна Хмельницької області.
«Я там народився. У селах, які знаходяться далеко від обласних центрів, все заростає, ніхто нічого не робить. Усе поросло чагарниками. Я це все зачищав, вирівнював, робилась дорога, заводилась вода, електроенергія», – пояснює Тимощук.
Першою ідеєю було робити сад. Але для саду потрібно значно більша площа – бажано хоча б 10 Га, щоб фрукти приносили реальний прибуток. Тоді Олексій задумався про індичку. Його сімейних 3 Га цілком вистачило б, щоб запустити виробництво.
«Як виявилось, на гектарі можна розмістити 1500 голів індички. Виростити за півроку, отримати хороше якісне м’ясо. Виходить, що на невеличкій ділянці землі можна зосередити великий об’єм прибутку», – каже Олексій.
Якщо порівнювати із великими підприємствами – це смішні об’єми. Заводи можуть розміщувати на одному гектарі від 50 до 100 тисяч голів. Але там індичка стоятиме крило до крила одна до одної, у закритих приміщеннях без можливості гуляти.
«Це приміщення, будинки закритого типу, вони там живуть, не бачать ні сонця, ні світла. А у нас трошки по-іншому. У нас індичка класно себе почуває. Вони [індики] гуляють по сніжку. Я був на великих семінарах, де були професори європейського рівня говорили, що якщо птиця може махнути крилом, то організм насичується киснем і відповідно від цього покращуються смакові якості м’яса.
Одна індичка гуляла, їла хороші корми й траву, а друга – сиділа в тюрмі. А індичка – це те, чим її наситили. Наприклад, якщо машину заправити чимось незрозумілим, вона ж нікуди не поїде», – розповідає Тимощук.
Важливо розуміти, що «індичка вільного вигулу» — це не лише індик, який має доступ до вулиці. Це спеціальний термін, який вказує на те, що у індика є місце, щоб вільно розправити крила на свіжому повітрі й так пройти 5-6 метрів. Іншими словами — місця потрібно прямо багато. У Олексія воно є. Тим не менше, на ринку вистачає тих, хто вдається до обману. Наприклад, мають невелику територію, куди завозять 50-100 птахів, аби показати замовнику. А коли приходить черга до замовлення, то шахраї готові відвантажити навіть 1000 голів: їх просто закуповують у тих, хто вирощує індика у закритому приміщені і фактично змішує їх. У кращому випадку — прийдуть до Олексія і куплять його індиків, видаючи за своїх. Аферистів вистачає.
Побудувати інфраструктуру
Вирощувати індичку важче, ніж більшість іншої птиці. Вона потребує специфічного догляду, а також харчування. Все починається ще з народження.
«До двох місяців індичка вигрівається. Ми починаємо гріти від 37+ градусів у повітрі, плюс спеціальний матеріал, застелений на землі. За два місяці вона може знаходитися в температурі до 16+. Тоді ми її випускаємо», – пояснює Тимощук.
На початку 2016 року він закупив 200 голів індички для того, щоб за ними спостерігати і зрозуміти процеси. Паралельно почав вибудовувати інфраструктуру ферми.
Підготовка землі, побудова спеціальних приміщень, закупка охолоджуючого обладнання для зберігання м’яса, побудова забійного цеху тощо – все це вартує інвестицій. Олексій Тимощук вклав у ферму приблизно $500 000 власних коштів.
Другим важливим фактором є корм. Від того, що їстиме індичка, залежатиме смак м’яса. На фермі птицю годують виключно кормами власного виробництва.
«Ми годуємо своїми кормами, не купуємо. Ми знаємо усі інгредієнти, які там присутні. У нас немає ні стимуляторів, ні гормонів росту. За великі гроші ми зробили розширений аналіз нашої продукції, який підтверджений на державному рівні», – каже Тимощук.
Ще одна значна особливість, яка відрізняє індичку вільного вигулу від фабричної – за нею важко слідкувати. Тому фермер має бути впевнений у тому, що за час поки птахи бігають фермою, з ними нічого не станеться і вони не з’їдять щось зайве.
Також ніколи не можна виключати можливість хвороби. Це неуникно. А отже птицю треба періодично лікувати і ізолювати від інших. На це теж ідуть гроші.
«Коли птиця перебуває в приміщенні, за нею спостерігають 24/7. А спостерігати на гектарі площі 1500 голів – майже неможливо. Це раз. По-друге, ризики, які можуть бути спричинені якимось перелітними птицями. Потрібно дивитись і спостерігати. Якщо виникає проблема, потрібно звернутись за кваліфікованою допомогою до відповідного лікаря. Лікар призначає нам лабораторне дослідження, в результаті якого ми приймаємо рішення», – пояснює фермер.
Найдорожче у вирощуванні – кормова база. Далі – зарплата. Зараз на підприємстві офіційно працює три людини. Потім — іде закупівля самої індички.
Фермер не займається селекцією і закуповує яйця переважно за кордоном – у Польщі. Тимощук пояснює, що селекція – то зовсім інша робота, якою мають займатися професіонали. Одна індичка в такому форматі коштує від 50 до 150 грн за голову.
«Ми стоїмо на обліку в районній ветеринарній лікарні. відповідно, нас відвідують працівники. Перед тим як продавати, береться кров на аналіз. За державними вимогами ми маємо отримати напругу від хвороби Ньюкасла. Якщо напруга є, то це добре і ми отримуємо дозвіл і можемо реалізувати (мається на увазі певний рівень імунітету птиці, який затверджений на законодавчому рівні — прим.ред.). Але на мою думку важливий розширений аналіз, який ми робимо. Там написано, що антибіотики нижче норми або відсутні, мікромолекулярні сполуки, які шкідливі для організму – відсутні. І коли нам державний орган дає таке заключення, ось це показник для мене», – каже Тимощук.
Під час відвідин території бачимо купу місця. Питаю, чому Олексій не відкриє тут якийсь глемпінг та не зробить місце для відпочинку гостей, таку собі екоферму. Як і у випадку з селекцією, пояснення одне: туризм – це уже зовсім інший бізнес. Його головний напрям — м’ясо індика вільного вигулу, крапка. Тим не менш, гостей на каву завжди чекає.
Економіка індички
Середній вік індички від народження до забою – орієнтовно пів року. В індика – 156 днів, в індички – приблизно 140. Хороша, за промисловими мірками, індичка виростає до 12 кг. Із них – 4 кг філе. Також продають вже готове м’ясо – 350 грн/кг.
Реалізовує продукцію підприємець переважно напряму. До нього приїжджає багато сімей. Плюс, є кілька невеличких магазинів, яким він поставляє індичку. Із великими мережами стосунки поки не склалися, хоча зацікавленість від них є. Зокрема із Good Meat спілкується GoodWine, але поки що спільну мову знайти не вдалося.
Зараз потужності виробництва дозволяють реалізовувати до 9000 голів на рік. Але минулого року вийшло 5000. В попередні ще менше. Підприємець каже, що він і не намагався реалізувати все. За п’ять років існування ферми він продав приблизно 9000 голів. Водночас відчував недостачу інформації по своїй темі і зараз пише дисертацію на тему особливостей вирощування індички.
«До мене ніхто не писав на цю тему не писав. Усі хочуть легких грошей, дешевого м’яса. Коли ви приходите купувати м’ясо, всі як правило знають, звідки його привезли. Кажуть домашнє, то покажіть мені домашнє це. А я можу показати. В мене є фото, аналіз. Я це вивчав, дивився. Якщо все нормально, буду писати дисертацію», – каже Тимощук.
Водночас підприємець бачить величезний потенціал у своєму бізнесі. За його підрахунками, він зможе реалізовувати до 300 000 – 500 000 кг індички на рік. При мінімальній вартості у 130 грн/кг – це понад 39 млн грн чистого доходу. Тобто близько $1,5 млн. При цьому підприємець закладає маржинальність у 30%.
«Ясно, що ми переслідуємо одну мету: виростили – отримали прибуток. Зрозуміло, що це все йде на забій. Це не гуманізм», – не плекає ілюзій підприємець.
Кому потрібна органіка
«У нас є один колега, у нього виразка шлунку. Після того як він звернувся до лікаря, йому сказали повністю відмовитись від жирного, солонини, всякого незрозумілого м’яса. Він відмовився. І вже більше як півтора року його це питання не турбує. Він їсть індичку. Плюс, курка ж не є дієтичним м’ясом. Дієтичне м’ясо – це тільки кріль та індичка», – розповідає Олексій.
Попри те, що його ферма – унікальна в межах України, він не бачить великих перспектив для розвитку мережі дистрибуції саме тут. На його думку, попит на органічне є в аудиторії 25-45, бо вони усвідомлено підходять до того, що їдять.
Водночас його обурюють ціни, які ставлять великі рітейлери на подібну продукцію. За кілограм індички Good Meat планують брати понад 600 грн, при цьому накладаючи всі ризики на його ферму. Через це Тимощук дивиться в напрямку Європи, де попит на його продукцію постійно росте, а закупівельні ціни значно вищі.
Буквально біля території нинішньої ферми є простір для розширення. Підприємець хотів би отримати додаткові 2 гектари, які гарантовані йому законом України. Але тут у гру вступає місцева адміністрація, яка не хоче йти на поступки. Судовий конфлікт триває вже три роки.
Також Олексій має мрію відкритий власний невеличкий магазинчик, у якому продаватиме свою продукцію. Про надприбутки і мережу не думає, зараз його більше цікавить розбудова господарства.
А робота над господарством – постійний процес. На території необхідно щось добудовувати, створювати нові цехи. Нещодавно Олексій придбав спеціальний автомобіль із холодильною камерою для доставки індички.
«У мене деякі знайомі їдуть у відпустку у цьому році і одне з місць, яке б вони хотіли відвідати в Україні — моя ферма. Заїдуть, вип’ють кави, я їх пригощу чимось і вони поїдуть далі», – каже фермер.
Якщо у вас є така нагода — приїдьте до Олексія особисто. Дорога не найгіршої якості, ми проїхали без проблем на Audi Q5, за що окрема подяка Сергію Салію, CMO Audi в Україні. Власне, Сергій і познайомив нас з Олексієм, розповівши, як колишній колега кинув один бізнес і взявся за інший. Історія суперцікава. Якщо у вас є схожі — обов’язково розкажіть нам.
Коментарі | 0